У наглухо замкнутими спальні між планками решетчатих віконниць позначилися сірі смужки — на дворі вже рассветало; поступово ці тьмяні промені віялом зібралися на стелі; повітря сперте,— до ранку просто нічим дихати, а сон все не прокидаються; сплять Ленора і Анрі, ніжно обнявши один одного; лежачи на горбатій своєї | спині і закинувши голову, спить Альзира; оголошуючи спальню хропінням, спить з відкритим ротом старий Безсмертний, розташувався в ліжку Захарія і Жаплена; ні звуку не долітає з темного закутка, де дружина Мае знову заснула, коли малятко Естелла насосалась і затихла. Мати повернулася на бік, а дівчинка спокійно лежить у неї | поперек живота і теж спить, уткнувшись головенкой в і м’яку материнську груди.
У нижньому поверсі зозуля пробила шість годин. Уздовж ї всього селища плескають вихідні двері, по кам’яних пли-ктам тротуару стукають дерев’яні черевики-це йдуть на і роботу сортувальниці. Знову настає тиша-до сьомої години ранку. У сім відмикають віконниці, крізь стінки чується з сусідніх квартир позівування, кашель дістають з ліжка; лунає скрип кавового млина. Шо і після семи ще довго ніхто не ворушився в спальні сімейства Мае.
Раптом видали донеслися звуки ляпасів, ляпасів, гучні крики; Альзіра ривком піднялася на ліжку, відчувши, що пора вставати, босоніж побігла до матері і стала трясти за плече.
— Мама! Мама! Вставай! Вже пізно. Адже тобі треба сьогодні йти. Ой, дивись обережніше! Эстеллу задавишь.
І вона вихопила з ліжка дитину, яка мало не задихнулася під вагою материнських грудей, набряклою молоком.
— Ех, життя прокляте! —; бурмотіла мати, протираючи очі.— До того намає, що так би і спала цілий день… Одягни Ленору і Анрі, я їх візьму з собою, а ти понянчи Эстеллу. Її-то я не потягну в таку мерзенну погоду,— ще застудиться та захоплює.
Нашвидкуруч вмившись, вона одягла стару синю спідницю, кращу свою спідницю, і сіру вовняну кофтинку, на яку напередодні поставила дві латки.
