ти — він відкидав сирітство. Я це не розумом вловив тоді, а яким-то пронизливим відчуттям і загорлав на зе — нитовца не своїм голосом: — Бий! Капітан розбігся знехотя, в кожному його кроці чув-ствовалась невпевненість. Він теж відчував, в якому,
зовсім не простий. Рудін любив сумні пісні і інтригу, був ненажерливий і стриманий, бував і бешен в люті, і ніжний. У ньому поєднувалися крайні риси. Ось тепер доля матчу залежала від нього. Але всі, хто був на трибунах вихованці дитбудинку
ніби вони вмить розмножилися. Збиті з ніг хлопчаки злітають, як якщо б у кожній приступці був допінг і кожен дотик до землі вливала в них сили. Це натхнення чистої води, без краплі озлоблення, воно відчувається в їх м’яких котячих звички,
бій. Високий, кремезний капітан Ромашок, йому грати на правому фланзі. Шорін, форвард середнього зросту, непоказний, але відчайдушно хоробрий і спритний. З лівого флангу гратиме Ігор Огурков, зовсім дитина. За ним кріпосної вежею підноситься наш восьмидесятикилограммовый захисник Быча, Валя Бойків. Його
паю вілла, з білою балюстрадою, газонами і пишною квіткової клумбою. На озері у них дві вишки і, ламається неминучого «лягушатника», справжній басейн з доріжками і тумбами для стрибків. Стадіон теж справжнє, з трибунами з одного боку поля. Ворота як у
вал свою футбольну команду і дітей до цього приохотив. Настухи-олепеводы, побачивши, що до стаду пристав дикий олень, пе роздумуючи, підкидають карабіни. Знають, що один дикий здатний повести за собою в тундру будь стадо домашніх оленів, так необорим запах волі і
диозной. Тиша випробовувала суворо. Досада моя перейшла під спалах гніву. Мене привчили з дитинства вважати брехня матір’ю всіх пороків і боятися як прокази. — Це низько, Ігор. Ти збрехав, а гірше цього з тобою нічого не може трапитися. Ти міг