книга лео на перешейке карена раша

вають дошками, фанерою, брусом, ящиками з-дод круп і печива і потім недалеко від табору будують одноосібні комірчини, які заповзають і шепочуться про своє життя-буття. За це я їх не засуджую. По-перше, вони долучаються до будівельного творчості, стругая, майструючи і збиваючи; по-друге, у цих хижах вони втамовують свою тугу за самоти. Адже з ранку і до ночі бути на людях дуже утомливо для психіки. Навіть я люблю свої нічні чування біля вогню як єдину можливість нехай ціною сну, але залишитися одному. Однак почали вони з невинних сарайчиків, а кінчили плотом для втечі. Одне зухвале назва чого варта! Найбільше мене зачепило те, що напевно, крім мене, весь табір знав, що потай будується пліт. У глибині душі я захоплювався їх підприємливістю, тим, що це справа рук не записних шибеників, а звичайних хлопців, зовні тихих і слухняних. Мій гнів улігся, коли туман розвіявся, і я побачив, що вітрило на грот, бовтається мляво, а моряки в розпачі. Мертвий штиль погубив втікачів. Після першого здивування, коли ми побачили один одного, екіпаж прийшов в себе. Втікачі метушилися на палубі, відчайдушно гребли лопатою і дошками і пошепки переругивались.
— Гей, на плоту! Не в ту сторону гребете! Ну-ка, до берега! Пірати корилися.
— Звідки пліт? — питаю грізно.
— Самі побудували, — відповів Кузя.
— Де фарбу брали? — Рудін дістав.
—Де зберігали пліт? Махнули невизначено в бік далекого мису.
— Куди прямували? Вони топчуться на мілководді, притримуючи руками пліт. Дивляться в воду і мовчать.
— Може, ви зібралися порибалити? Мотають головами.
— Так куди ж ви знялися на світанку! як таті? Втекти хотіли?
— В далекі країни, — говорить боцман. Я спочатку сторопів, потім думаю, він ще й жартує. Яка зухвалість! — Кажіть чесно, куди ви маєте намір були плисти?
— В далекі країни, — відповідають знову. — Ви ж проходили географію в школі. Ми вже обійшли пішки навколо озера двічі. Могли переконатися, що з нього ви нікуди не потрапите.
— Ні, — заперечують, — в озеро впадає річка, ми по ній далі поплылп б.
— Куди далі, мореплавці? — за витримав я.
— Не збиралися ж ви тягти волоком пліт, як варяги? А вони всі твердять:
— В далекі країни. — Ви працювали не даремно, у пас тепер буде два плоти, можна влаштовувати морські битви. А за далекі країни наряд на кухні позачергово і за п’ять метрів грябев на бритв.
— Сирих? — з надією простягнув Воробйов, хоча сам розумів безглуздість свого питання. На плоту була якась намет, єдина над-будівництво судна, що служила їм каютою. Вони стали витягати з неї мішечки з сухарями, картоплею, цибулею і навіть вийняли банку згущеного молока. Походження продуктів не викликало сумнівів. Я промовчав — зірвалося подорож вже саме по собі покарання. Хлопці піднесли мені урок. Ом протверезив мена. Я перестав бути схожим на недалекоглядного батьки, ко який пишається тим, що в його дитини пет від нього секретів. Мовляв, ми мало не друзі, відносини в  майже товариські. А скільки тут лукавства? Значить, у тебе є секрети від сина, у пего від тебе немає. Вже нерівність н двозначність — хороша дружба! А знаєте, звідки це прагнення льон ве у дорослих до дружби з
Книга Літо на перешийку стор 43

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code