книга лео на перешейке карена рашавельника. Я пішов за нею, тут же промокнувши від бризок роси. Випроставшись, я обмір. Гулька стояла серед сотень пляшок з винами, лікерами, горілкою та коньяками. Вони були непочаты. Чого тут тільки не було! Майже вся географія Алазанської долини з кримської Масандрою. Кращі в країні, добірні грузинські коньяки «Энисели» і «Варцихе», ходові вірменські з трьома і п’ятьма зірками, портвейни і мадери, «Старки» та кагори, а горілок не злічити.
— Чиї це пляшки, Гуля?
— Наші, — була відповідь.
— Як наші? Що ти мелеш?
— Наші, — каже,  — принесли.
— Звідки?
З Гулькой говорити замучишся — одні односкладові відповіді.
— Від куркулів.
— Яких ще куркулів?
— Звичайних Вихідних…… На машинах…
— Я тебе, Гуля, не розумію.
Правда, видавивши з себе три слова поспіль у цей ранок, вона вже побила особистий рекорд балакучості. Я розлютився, але взяв себе в руки і кажу їй м’якше:
— Гуленька, поясни мені, звідки ці пляшки, тільки, будь ласка, толково.
А вона знову:
— Від куркулів.
— А чому ти їх називаєш, — знову розсердився, запитав я її.
— Ви самі так їх назвали.
Коли? — питаю. — Я щось не пригадаю. Та й лексика не моя. Назвав, кажеш?
— Коли туристи не дали нашим порожні пляшки.
— Ну і що далі? — благав я.
— А ви кажете, що якщо б у мене були б не розмазні, а справжні вихованці дитбудинку, то цим куркулям…
Тут вона замовкла, вирішивши, що все і так ясно.
— Далі, Гуля, — кажу, — що далі?
— Ну ви сказали, якщо б у мене були не йолопи, а справжні вихованці дитбудинку, то куркули… — тут вона оеек — дась< — тобто туристи мнгом протверезіли.
— Ну і що із цього?
— А то…
— Що то?..
— Ну то… то є, ось що! — II вона показала на пляшки. — Хлопці кажуть, що туристам краще не пити… Потонути можуть. Так, мовляв, сказав Карамба…
Тут вона прикусила мову, проговорившись про моє прізвисько, і почервоніла до вух.
Мій Демосфен, думаю, тепер не скоро заговорить, і я кинувся в табір.
Ось що я дізнався з розпитувань у таборі, зібравши ватажків п’ятірок. Коли на нашому колі вони дізналися, що схованку з пляшками мною відкрито, то виклали все начистоту. Виявляється, і справді три тижні до цього до бражничающим «на природі» автотуристам підійшли кілька наших малюків. Від групи відділився Шишкін і попросив дозволу забрати порожні пляшки, щоб здати їх у сусіднє сільпо і на виручені гроші купити солодощів. Я забороняв і висміював цей промисел, навіть незважаючи на те, що він почасти мав санітарний характер і очищав Перешийок. Я б і зараз не дозволив цього.
На подив хлопців, туристи прогнали їх, не давши порожніх пляшок і сказавши, що вони самі знають, куди і як їх здавати, то у багажник машини. Звістка про це миттю рознеслася по табору.
Я не любив цих розгодованих міщан на колесах. Тоді ця формація громадян тільки набирала силу і була навіть рельєфніше видно, чим тепер, коли їх стало багато і у них оформився свій символ віри: «Квартира, дублянка, «Жигулі»!» Всі їх світогляд тримається на трьох китах. Користуючись тим, що моя аудиторія не розуміла абстрактних істин, я тут же, на пляжі, зло-

Книга Літо на перешийку стор 93

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *