кріпили до них букети квітів. Від арки до табору рядами вишикувалися відра про ромашками. А квіти все прибували і прибували. Після тридцятого букета їх перестали вважати. Хлопці в’язали квіти до стовпів навісу, поки вони не покрили їх від землі до
фіолетово-сині зуби, а на шиї будуть висіти дикунськими амулетами намиста білих грибів, нанизаних на нитку. Інші гриби вихованці дитбудинку зневажають і приносять їх тільки, якщо вони вражають їх уяву своїми розмірами або підкоряючись розпорядженням Марії Іванівни. Що до мене, то
нашого факультету. Повинен сказати, що «ромп тоді було голосисте, хоч н не сите. Може бути, тому й по-, сінне, хто знає… Кожен факультет мав своїм хором. Вузи змагалися хорами. Люди ще полі самі, а не споживали музику через маги і
ДИКІ ТРОЯНДИ Вже літо минуло свій зеніт. Настав серпень. Зірки сяють яскравіше. Повітря дуже чисте, вода струмка хрустальна і прозора. «Ніч лося»… «Ніч дуба…» «Ніч кола». Всі ночі та ночі. Настав ж і день, не схожий ні на один інший.
хвої в бору. Звідки тут коні? Тут, крім Петровича, але ніхто їздить. Згадалося родинний переказ про скакуні. Мій батько не міг відмовитися від кавалерійських замашок. Голова сільради, він тримав особисту верхову кінь небаченої краси навіть у цих краях, скакуна, відбитого