книга лео на перешейке карена рашабіля підніжжя уральських гір зі сходу. Що це за вали. Чи не суміш чи це лісового моря, трав, річковий і льодово свіжості з духом вольності.
«Зламай будинок … Побудуй корабель», — твердив я про себе як прив’язався мотив. З цими словами заприг¬нул на підніжку розігнався трамвая. В той день я не застав на вулиці Пестеля друга, з яким догово¬рілся махнути за Урал, забувши, що я правовірний вос- Кгочнік з ясним майбутнім, улюбленець академіка Орбелі, останнього з плеяди вчених російського востоковедних ре- шессанса. З моря дув свіжий вітер. У причалів стояли білі кораблі, сходнями безтурботно збігали матроси. Юта картина остаточно витіснила з голови всю РІФ [мова мудрість розсудливого Сааді, за яким я захистив курсову. Ще цілий рік сидіти над мертвими і живими мовами, не рахуючи інших дисциплін, ша що не скупа програма. Один древнеперсідскйй то абстрактній складності за пояс заткне найвищу газ математик. Набридла клинописна похвальба Ахамені- гаов, набридли бузувірські подвиги ассірійських царів, [майстрів по білуванні бранців. Невже життя, дан раю одного разу, згасне над напівграмотними рукописами азіатського книжника, кращий з яких недорікуватий останнього античного мислителя. Мені по молодості років подобалися мої різкість і незалежність суджень.
Все життя прошелестеть жовтими сторінками чу¬ркі х рукописів. Ні вже, це не для свободнорожденного. В той день і годину я згоден був пощадити на Близькому шві Сході одних шумерів. Ах! Ці шумери — моло¬дость Дворіччя. Через тисячу років, коли пил століть і [річковий мул занесли їх будинку і могили і навіть ім’я їх ис РЕЗЛОВ зі світу, Схід, а за ним Еллада все ще харчувалися їх творчою силою. Як там, в улюбленому епосі шумі-рів, в «Гільгамеша»: «Зламай будинок … Побудуй корабель … Юставь багатство … Шукай життя! ..» Від подібного закліна- рія ие відмахнутися, коли білі баранці біжать по сі¬рей річці, вітер грає в снастях і тобі посміхається наймолодша столиця в Європі. Це тебег брат, не слова Дарія-1 зверхника, який вибив на скелі: «Я, Дарій, цар великий, цар царів, цар багатоплемінного країн, син Віштаспи ,! Ахеменид, перс, син перса, арієць з арійського роду, и Говорить Дарій цар! »« Говори, голубчику, говори », — як підбадьорив би його на іспиті добрий Струве. Говори, син Віштаспи, я теж арієць з арійського роду, ти по- ‘жив і відійшов, тепер, брат, прийшла наша пора. Почну-но я з малого, поки суд та діло, і рішуче повернув у бік Чорної річки, ведений прочитаним об’явлені¬ем, яке закликало на літо інструкторів фізкультури.
Як би я ні мріяв, а покінчити з сходознавством було непросто. Перед очима спливав образ Орбелі. Про Орбелі нікому не спаде на думку складати анек¬доти, навіть самі добросерді. Коли він, директор Ер¬мітажа, наш декан і директор інституту народів Азії, єдиний в трьох особах, з’являється в коридорі, наші убелен¬ние професора мовчки схиляються в нелицемірна покло¬не. Мені здавалося, я пов’язаний з ним особистої вірністю. Ре¬шіл поки не будувати плани далі літа, а там, як гово¬рят фехтувальники, «доріжка покаже». З цими мисля¬мі я зачинив за собою хвіртку і вдихнув на повні груди запах зацвітають бузку.

Книга Літо на перешийку стор 13

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *