ДЕСАНТ
Біло-жовтий двоповерховий особняк був оточений квітковими клумбами. Уздовж »гради але кутах двору росли високі кущі бузку. Хтось із мешканців особняка явно розумів толк в кольорах. Іалиші недавно повернулися зі школи і носилися але до- Шрожкам, як горобці випархівая з-під кущів бузку Ві не забуваючи тримати в полі зору «чужака». Я замед- 1ліл крок на порозі і потягнув носом. Навколо ніяких вц- щімих прийме їдальнею, а пахло наваристими богатей¬шімі щами, секрет виготовлення яких, мені здавалося, авно загублений. Так пахнуть тільки царські щі. М’ясо хоро шо розварилося, годі й казати, схоже, не обійшлося без жа¬реного лука і сала. «Пора розливати, не зволікаючи», — ве¬ртел я подумки комусь і як стріляний солдат потя- рулся до халяви за великою ложкою. Дух збивав з ніг. Вів тоді ще невідома мені Марія Іванівна сиреною притягувала мене ароматом домашніх щей на свій петрів.
Рішуче переступив поріг будинку, де розуміють вовк не тільки в кольорах. Вперше в житті потрапив в дет¬скій будинок. Під гостинним дахом але менш ста ре¬бят — хлопчики і дівчатка — з першого по десятий клас. У великих спальнях-залах натягнуті ліжку так, що і прискіпливий старшина пом’якшав б. Весь Будинок так на¬вівалі його самі діти засипав в шести спальнях. хлопці
були розведені на три віку — молодші, середні 1 старші. Досить просто і зручно. Жили разом з Пері вого класу і як би не сварилися Будинки, в школі друг! за одного стояли горою. Це була маленька громада зі I своїми неписаними законами, моральним кодексом, | переказами і ватажками. Найменша сентиментальність! випалювати нещадно. Всякий дорослий, на біду свою до пошкодував їх доля, виганяли з Будинку наполегливо і не-1 похилого. Якщо є абсолютний слух в музиці, то у де-1 тей Вдома був абсолютний слух на фальш. Життя са-1 ма розробляла в них це якість безперервно. Головною 1 рисою всіх мешканців Будинку, першої чеснотою, на і якій ґрунтувалася ця своєрідна сім’я, була неустра-1 шімая чесність.
На весь Будинок жодного дорослого чоловіка. Будинок дер-1 тулився на невсипущим і самовіддану опікою міськ- | З точки жінок середніх років, жінок російського историче-1 ського типу, які пройшли крізь 30-і роки як крізь вогонь, які пережили війну, освячених блокадою. Короткі до¬военние зачіски, полинялі ситцеві сукні, скром¬ние білі комірці, стоптані каблучки парусіно-вих туфель, втомлені обличчя. Жінки, які зберегли де- віческую сором’язливість, і скільки в них світла, світла вне¬запних посмішок!
Як вчасно підоспілі підкріплення, я був прийнятий ними прихильно. Далі події розвивалися так реші¬тельно і скоро, що тільки тримайся. Директор мало не через тиждень викликала до себе і веліла «викинутися» десантом з добірної ватагою старших хлопчиків на Ка¬рельскій перешийок, підібрати місце під табір і дати знати в Будинок про його місцезнаходження. Туди шефський гру¬зовік буде закидати нам будівельні матеріали, інструмент, продукти, намети, посуд та інше начиння.
Директор, владна естонка Соррі, зросійщена вдосконалення-шенно, повчала так, ніби давала бій неви-дімому противнику: «Подалі від доріг. Поменше по-сторонніх очей. Панда чистий струмок для пиття поблі-
