книга лео на перешейке карена рашапоєдинок здається нца-в ишів ох у н переміг його. про що лю-бив згадувати згодом, про таких же літніх вогнищах під час жнив. Пн немає кінця, цим новел. Те вспли¬вает картина, як весело н моторошно сидіти на верхівці воза з сіном, який тягнуть вати. Зверху майже не від¬но волів — одні роги стирчать, та частина мокрою спини за ярмом. Під колодою висять фляги з водою — порожнисті гарбузи з затичкою з кукурудзяного качана. Віз пливе, покачі¬ваясь, ніби «по-щучому велінню».
Але краще немає нори, ніж жнива в липні після війни, коли трудяться  діти, жінки  старі Трактор перших п’ятирічок тягне за нуля старішімі комбайн 1Коммупарі. За комбайном по стерні крокує пожежник. Він стежить, щоб іскра з вихлопної труби ком- І Банна НЕ підпалила ниву. Комбайн захоплює кути, и Там серпами зрізають пшеницю підлітки. Хлопці помлад- | ше з торбами рухаються по скошеного поля н збирають колоски. Ні зернини тоді не пропадало. Як загуде комбайн биком, з краю поля лине до нього четвірка | коней. Борти з фургона зняті, і на віз встановлений | ящик, куди зсипали зерно з переповненого бункера. I До трактора під’їжджає часом бричка з бочкою води. нею | заливають пересохле нутро трактора, залишки тракторист {виливає на себе п, весело скалячись, замурзаний, застрибує в кабіну.
Всі ці посади, і з торбою, і з серпом, і з брнч- кой, ми проходимо як службу, заробляючи лички. Са- I мій жаданої роботою було правити четвіркою ко В небі, запряжених цугом, які тягнуть по краю пше- ннчного поля жатку. На сидінні, бадьоро вигукуючи, си- I дит хлопець. Косарка кидає валки золотої пшениці на землю. Жінки швидко скручують джгути з купки I стебел, і швидко в’яжуть ними снопи, і складають їх в крижі колоссям всередину. Працювати на жниварці це и бути майже нарівні з дорослими. А до вечора після В вечері, ось так само як на перешийку, збирався у вогню землеробський народ.
У вогню вдути розповіді про переказах, набігах і страш¬них історіях. Ця селянська сім’я, жінки, діти, чоловіки, згуртована на міцних російських засадах. За пол¬тораста років вона не пам’ятає жодного випадку ворожнечі з боку корінного населення. У ній нащадки защіт¬ніков краю, давньої російської прикордонної варти. Толь ¬ ко тепер я збагнув, що всі вони сходознавці від слів «ве¬сті Схід», або «відати», як завгодно.
У цьому звичайному слов’янському сплаві, вернувшем¬ся ніби знову до єдності київських часів, наша за¬блудівшаяся курдська родина, одна на селище, одна на область, була миттєво просвечена духовним і жітей¬скім досвідом російської «громади», що живе хоч і в брат¬ской середовищі, але далеко від Росії і виробила поко¬лей нями військового селянського побуту своє особливе знання про Кавказ. Народ серйозний і землеробський, вони зустріли нас розпитуваннями без натяків і перш за все: «Який віри?» Нас, сонцепоклонників, п серед курдов- то жменька, а тут тим більше. Відповідь викликав невраждеб¬ное здивування. Подумаєш: «Ну хто ж проти сонця». Ми були прийняті в сім’ю відразу, беззастережно, без дол¬гой стажування в чужинців, звичайної в цих краях, на Дону і Кубані. Але тут зате коли свій, то назавжди. Якась «нездешнееть» залишилася лише в тайниках душі, як особлива друк і інознаніе, що сягає корінням в до- шумерскне перекази Верхнього Дворіччя, в буквальному значенні «допотопні». Вона давала більш гостре і све¬жее бачення нового середовища, властиве прибульцям, і якби мій батько умів книжково виражатися, він сказав би мені: «Ти віддаси безкорисливо нас прийняла середовищі все, якщо треба, і життя, і особливе бачення теж». І не¬пременно додав би слово «вірність». У нас воно означає і «щастя».
Іноді на вогонь нашого табору забрідав на бричці знаменитий однорукий мисливець, Гліб воєводи. Він уже домовився і з бригадиром, і з моїм батьком. У нас з ним без мовляв висі згоду. Мисливець кивав мені головою,

Книга Літо на перешийку стор 18

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *