жусь біля льоху, щоб в черговий раз насолодитися видовищем невимовного подиву на добро ЙШОМ особі 1 Марії Іванівни і почути: «Що роблять, окаянні! Помилуйтеся! »В її вигуку крізь гнів прориваються! нотки таємного захоплення. Хлопчаки вночі відмикають льох невідомим способом, беруть з полиць яйця і банки | зі згущеним молоком, проколюють їх голкою, а вміст на- До чисто висмоктують у вогню. Порожні банки і яйця дбайливо | ставлять на місце. Спустнвшпсь вранці в льох, Марія! Іванівна знімає з полиці банку і, не відчувши в руці I звичної тяжкості, незмінно приходить в таке хвилі-1 ня, ніби з нею заграє лукавий.
Марія Іванівна у нас не просто кухарка, вона без! педагогічних книг, просто, по-народному, віддає себе! без залишку дітям, не замислюючись, не чекаючи нагород ,! з такою природністю, що наслідувати їй просто не-1 можливо, — або це дано тобі, чи не дано. Плиту вона! майже не залишає, без змін, без вихідних, без пауз. IТільки зрідка після довгих умовлянь вона дозволяє собі! увійти в воду, і худа здається, що ось-ось озеро вийде! з берегів: так велично огрядна наша Марія Іва- Iновное. У такі хвилини її тримають під пухкі білі руки I дві старші дівчинки і ще кілька підштовхують СЗА-1 ді. Марія Іванівна впирається, охає і голосить. ла- | герь збігається до берега. Половина, в основному мальчіш- ки, заливається сміхом н катається по піску, схопившись за животи, інша, дівчатка, підбадьорює та радить. Марія Іванівна не сердиться на хлопчаків, вона рада, | що розвеселила їх. Але коли Марія Іванівна всядеться в
Добре хлопчакам у вогню, коли їх п’ятеро. Вони по I моє прохання розбилися на п’ятірки. Я, звичайно, стежив, I щоб не було слабких ланок, щоб не збилися в одну I п’ятірку найсильніші, у них є така вроджена I схильність. Склад кожної п’ятірки ми обговорювали луб-. 1 особисто. Суперечок і претензій була сила-силенна. Потім все образумілось, притерлися і згуртувалося. П’ятірки — ідеальне I ланка.
Три людини — це замало і слабосильних, немає арте- I чи, сім хлопців — більш громіздко, і коряться вони [ватажкові погано, за спинами трудівників завжди знайдуться и любителі филонить, а п’ятірка — краще нікуди — і ва- [тега в наявності, і проглядається добре, куди хочеш
ошліотли драїти, столи накривати — все їм по плечу. Пя-теркі в залежності від обставин можна об’єднувати по три, по чотири на чолі з одним ватажком. Але які б об’єднання ні диктувала життя, вони залишаються незмінити.
Іноді буває необхідність, як під час війни, [в «танковому корпусі прориву». Може, це не дуже по¬нятное порівняння, було б вірніше сказати: потрібна «квя- жеская дружина» для особливих випадків. Скажімо, Петрович [кличе по тривозі гасити лісову пожежу, або хто-tö поте¬рялся в лісі, або, нарешті; який-небудь малюк втік з табору, образившись на товаришів. Що робити? У та¬рне хвилини потрібен до зарізу ударний загін молодців, вер- [них і швидких. Тоді я кидаю в прорив «княжу дружину» — краще, що у мене є, — футбольну команду, дюжину перевірених героїв, колір мого лагу-ря. Якщо ж мені потрібна порада, я скликаю всіх ланкових, а коли треба віче, то на галявині збирається соборно весь табір.
Структуру цю створила життя, я відштовхувався НЕ [від попередньої схеми, а від обставин. Все дік¬товала головна ідея (як у будь-якого держави) — безпеку. Треба вижити, вистояти, проявити неістре¬бімую живучість ( «щоб ніхто не потонув»). І не просто вижити, а жити всупереч усьому, та ще безперервно ата- куючи, з піснями.
Тільки не так все було складно, як пишеться, не водночас і не відразу. Розбивши табір на п’ятірки, я зробив вихователями самих хлопців. Без опори на старший не
Книга Літо на перешийку стор 21
