книга лео на перешейке карена рашаЛенінграді. У глибинці, де я ріс, коли в сім’ї одна дитина, то краще і не питай, за що подружжя бог покарав: інші діти, ясно, чи померли, або не з’явились на світ по недузі одного з батьків. Але двоє цвету¬щіх батьків й одна дитина в будинку — це було вище! мого розуміння і уявлялося якимось таінствен¬ним потворністю. Я сприймав їх як сім’ї-каліки і ніяк не міг усвідомити, чому б їм не взяти другого або третього в притулку, адже так весело жити, коли будинок повний дітей!
Збираю малюків, а з голови з першої хвилини, з тієї, як налякав дівчаток, не виходив Ігорьок Огурксв, хлопчик, який на будь-який шерех, подих, слово, пес¬ню або захід сонця підкидав солом’яну голову, удів¬лялся і був зібраний, як породистий щеня пойнтера, ло¬баст, мускулистий і завжди готовий до стійки. Ігорьок був одним з усіма, але тримався трохи осторонь, слов¬но доброзичливий гість. Знайшов я його якось раптом. Він замаскувався в чагарнику недалеко від групи ро-ників з дітьми. Зовні безтурботний, стругав собі задум¬чіво гілочку, часом подовгу розглядав незнако¬мую йому життя сім’ї. Притулок він вибрав продумано і видивлявся, як Мисливець із засідки.
Не журися, малюк, подумав я. Не було у тебе сім’ї, і це, брат, повір, не сім’я — вони грають тільки в сім’ю. Я нез’ясовним самому собі чуттям вгадую ці усічені сім’ї, де мати, батько і одна дитина — трійця, яку не любить бог. Ось коли жінка в оді¬ночку ростить дитину, тут справа інша. Цією матері до землі вклонися. Буває, у чоловіка і дружини немає нікого, так нанівець, як то кажуть, і суду немає, особливо коли судь¬ба не дала, але і тоді це справжня сім’я, навіть без дітей. А коли двоє, кров з молоком, пританцьовують над (одним — це не сім’я. Ігор Огуркоь, не заздри. Вони знайшли хороший спосіб заглушйть інстинкт продовження роду, дотримати пристойності і смачно пожити. Трьох зайців поклали, але не думають про те, що несуть небезпека воспи-
Ьазп в літах івшщ. сгіштах тунеіхстяі. НЕ аш рш тртгш почуттів-
— Поцю, брат Ігорьок.
Ігор засох вагомих , in легат ірвгь- пе, в Ігор  Кількома жжівш нжю рсл? два, хлопцями але березі озера, а пляшку. О була наглухо  в а: «Дорогої товариш! Я хлу стати жмшатн штрвт Добре зі це? Ігор Огурсоь ». Ігор ае ртдел моєї знахідка, іншим хлопцям її ке мшіш. Наше озеро вони сприймали як безкрає звірі. бе півдня якого населені казковими людьми і стравити, pfa обходжлн його, витративши ва його боргу  Як розуміти це? Як неприйняття очен  дитинстві? Не знаю. Але зате точно знаю тепер, що немає нічого та  ннгтвеннее життя сім’ї. Вона одна як вселив ала.
В античні часи в кожному домі на самому почі¬таемом місці височів домашній вівтар. На вівтарі кому теплнлнсь вугілля священного вогню — символ будинок  нього вогнища, любові н єднання.
Змінювалися тисячолітні релігії, руйнувалися царства, горіли землі, а сім’я живе, як живе в серці кажао-  з нас священний вогонь сім’ї. Він з нами до вслід *нього години: то мерехтить в потаємних глибинах душі, то р хвилини негараздів висвітлює нас зсередини, допомагаючи висто- нгь. Ми всі добровільні данника сім’я. Виростивши нас до віддавши нам все, не чекаючи відплати, родина посіяла в вис безцінне насіння, нмя якому — безкорисливість. с’го Ево а зігріває, н світить нам в дорозі. Від цього вогню ми Кажи гаєм інші вогню, виконуючи своє призначення на Вемле. Коли Огнен багато, земля світла п радісна, світло нролавается над нею, світло безкорисливої ​​любові, н рожвет земля подвижників, борців, утішників.
Він з нами, світло сім’я, ми носимо його в серце, тому кмья завжди готова взяти у нас звіт. Вона має священ¬ние права на нас, бо сім’я — храм, де ми прічасті-

Книга Літо на перешийку стор 25

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *