книга лео на перешейке карена рашабаштану, де лежать в нічний прохолоді смугасті кавуни вінець рослинної еволюції, найбільші плоди землі, гордість нашої планети. Радість, яку вони дарують хлопцям, які не перебити ніякими дробовиками е сіллю.
Словом, піді мною стародавній світ Гомера в первоздан¬ной свіжості. А вогні в долині — це поліси й весі древніх, де переливаються вогні сімейних вівтарів. Що не вогонь, то сім’я. І зверху видно, як вогні блимають, жі¬вут і рухаються, облямований темне поле без вогнів непра¬вільной форми. Придивіться, це темне поле в .ожерелье вогнів сімейних вівтарів не що інше, як Середземне море, знайоме з шкільних картах. Вогні рухаються на схід, облямований нове поле, яке схоже на очерта¬нія Чорного моря. Його потім назвуть Російським.
Вогні рухаються і розмножуються, тремтять і блимають в чорнильною темряві південної ночі. Від одного вогню яскравоспалахують пучки нових іскор і стають пульсірую¬щімі рівними вогнями нових сімей. Тисячі років пройшли перед очима в декількох миттєвостях, ніби бачиш землю не з нашої гори, ні з перешийка, а з надмірним висот широко розкритими очима. Яка захвативаю¬щая дух картина! Але що це? Куди рушили світлячки вогнів? Вогні йдуть на північ, де ніколи не жили греки. Вони рухаються звивистою лінією річки, що нагадує Дніпро, спалахують яскраво в одній точці Києва і звідти розходяться на захід, схід, південь і північ — від пустель до крижаного моря, від одного океану до іншого. Це Русь зажевріла скіпи в червоних кутках, своїх рубаних хат. Скільки разів зустрічав вираз «Русь успадкувала йй- тичних світло», але піди здогадайся, що це світло побачиш так зримо.
Я не відступлюся, поки не розберуся з принципом кола, а родинне коло — моя дороговказ, Я то кружляючи навколо наметів, то завмираю біля вогню, вслушіва¬ясь, розбираючи сліди, вистежуючи, переслідуючи, зібраний й невтомний — не з любові до абстрактного умствовйнйю.
О ні. Ночі я на князівської полюванні. Я. переслідую і шукаю ідеал російської краси, яка врятує моїх дітей. Я на¬стігну її за всяку ціну, вона потрібна мені як життя. Це корінне питання всієї життя, питання питань.
Влетів з самої кабінетної на світлі науки в гущу життя, так лицем до лиця зі стріляними дитбудинку, те¬перь Не баріться, шукай, роби вибір, вибір на все життя. Коли Будинок — сім’я, а це так, і тут, в лісі, ти глава сім’ї, то як дати дітям відчуття сімейного єдності, домашнього вогнища? Чи зобов’язаний ти придушувати і панувати, з огляду на небезпеку, яка загрожує твоїм дітям на кожному кроці, або повинен радитися з ними, будити їх особисту відповідальність, робити ставку на Самобут-ність? Яка форма органічна психіці твоїх дітей, з-глас з їхнім походженням? Чи пам’ятаєш ти про воду, яку вони п’ють, про небо, • яке бачать над головою, про рідну землю, повітрі, звичаї, характер? Чи все в тебе гуртом і згідно? Кожен робить свій вибір, вста¬ет одного разу на розвилку доріг, всякий, кому доводиться відповідати хоча б за одну людину: будь то син, сослу¬жівец або однополчанин. А якщо і жодного подчінен¬ного, самим собою командувати теж наука, доповім я вам, мудрішими багатьох. Шукай відповідь, думаю, ніч пебеско- іечна,
Я сказав про себе «радитися з ними», але ж гла¬гол від слова «рада». Ось тут щось і блиснуло. Пода¬ріла мені ніч ще одну гіпотезу. «Рада … рада …» — повторюю про себе, а рада адже теж коло, думаю, а не коло чи кіл? Дай-но потягну за цю ланку. Ну, причаївшись, одна буває в житті така ніч. Ще кухоль міцного чаю, ще одне поліно у вогонь — і в атаку. До ранку знайду відповідь, навіть якщо доведеться протоптати стежку навколо па¬латок.
Рада, кажеш … Рада вимагає присутності рівних. Без рівності він немислимий. Якщо один промовляє, а дру¬гіе кивають — це не порада. Щоб висловитися свобод¬но, відверто і прямо, кожен повинен відчувати

Книга Літо на перешийку стор 34

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *