книга лео на перешейке карена рашащае літа і епохи. Ми довго, замірів, дивилися один дру¬гу в очі. Погляд у молодого лося був лагідний, як у молодих бичків, але відстороненим. а тому таінствен¬ней. Він повільно повернувся і пішов в гущавину. Тепле ду¬новеніе прошелестіло гілкою осики у особи, я прийшов до тями н міг би заприсягтися, що це був не сохатий. Неожі¬данно з’являлися тварин стародавні приймали за богів, які бажали таємно бути присутнім при заін¬тересовавшіх їх події. Чи не охороняє чи і моїх дітей він сам в образі лося? Безсумнівно, в нас все ще живе прихована туга за світом природи, від якого ми оторва¬лісь навіки і за яким томімся в неясних воспомі¬наніях. Я ніколи нікому не розповідав про цю встре¬че, а тим більше єгерю Петровичу, який з його беспо¬щадной любов’ю до суті вилаяв би лося за те, що їх розвелося надто багато і вони обгризають кору з мо¬лодих хвойних посадок. Але зате з цієї зустрічі білу ніч на початку літа я веду відлік своїм бдіння у ог¬ня. Я називав про себе ту ніч «вночі лося * і потім подібними назвами позначав інші нічні події у вогню, щоб ставити віхи і не збиватися з фарватеру.
Так і тривало це довгий фантастичне літо на краю Російської платформи, там. де між сосен і мшиста ялинників виходить на поверхню балтійський крістал¬ліческій щит, в озерному краю, між семисот озер Пе¬решейка, де з кожного пагорба, з будь-якого повороту скелі і дерева відкривається ліс до горизонту. Дні були сповнені сонця, води і ратних справ. Ночі у вогню не менше войовничі. І зараз не розібратися мені, ка¬кая з життів була більш бурхливою: денна в події або нічна в роздумах п боях внутрішніх. Як жилося, так н розповідається тут в повісті, разде¬ленной на дні і ночі.

 «Східняки»

… В самоті й тиші кабінет раптом ожили і заговорили зі мною мовчазні портрети сходознавців-орієнталістів, які на каж¬дом занятті на нашій кафедрі іраністики назідатель¬но і допитливо дивилися на мене зі стіни. То був остзеец барон Розен з тих чистих подвижників російської науки, яких в Росії вперто вважали німцями, а в Німеччині російськими. Поруч з ним йшли професори й академіки. Під ними засклені кафедральні шка¬фи з книгами і папками. Вся-то кафедра — невелика кімната з партами, та за нашою спиною стояв столик лаборантки. За старовинною традицією факультет малий, а кафедр мало не стільки ж, скільки країн на Восто¬ке. У групах по два-три людини. Нас, іраністів, чет¬веро — це мало не найбільша група на курсі. Он монголістов — тих двоє. Одного немає на лекції — половина відсутня. Заняття тому щільні, наси¬щенние. Приходить читати лекцію трьом, припустимо, ака¬демік Струве — історик зі світовим ім’ям. Це подтя¬гівает. Східняки — маленька громада в Ленінград¬ском університеті, особливе братство серед гудящіх дру¬гіх факультетів.
Проходимо іесколько живих мов в рік та довбаємо один мертвий. Старовинні рукописи, хитромудра кал¬ліграфія. Словники … Словники … Словники … Переклади, тол-

Книга Літо на перешийку стор 4

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code