як сонце людини зробити вибір в явочній боротьбі правди з брехнею, світла з гьмокк добра зі червоному, ранку з водью прийняти відважно була студії, чи не захоплююче читання а не поздаанме, як кажуть, горизонтів наука. Ні, то були шрачке Вадені, щирі переживання, де отшельні¬ческая еамоугдубленность розсував світ. Аскетична г тих років, проста одяг, сувора ліжко, прости¬ні з полураамитим казенним штампом госпчастині — пол¬ное неувага до зовнішніх сторонам життя — допомагали і в оческі чистотою відносин і створювали внутрішню тишу, яка одна і може допомогти юнакові просвет¬літь сприйняте від вчителів.
Факультет наш був на рідкість незвичайний. Таких, мабуть, і понині ніде не знайдеш. Коли в групах по два-трп студента, нікому не відкрутитися від занять. За спину не сховаєшся. Дві години занять йшли з под¬вой викладкою. Вчителі все маститі н як на підбір пропащі сходознавці. Хто не витримає такого навчання, тому м’яко пропонували допомогти перейти на інший факуль¬тет за його вибором. Тому навіть четвірки на іспитах були рідкістю, а іспити — порожній формальність », бо лектор знав можливості студента досконально без випробувань. Коли колона університету під час празд¬нічних демонстрацій будувалася на набережній, то воз¬главлялі багатотисячну колону дві сотні смиренних східняків, бо за показниками у навчанні до них ннкто не міг наблизитися. На картоплю нас посилали рідше інших. Навіть тиждень без занять дуже великою, так щільний був навчальний курс.
А молодість вимагала все ж данини. Майже всі наші студенти працювали. Жити на одну стипендію було-можливо. Хто баржі розвантажував, хто вагони з овочами, хто вахтерствовал. Я теж перепробував всі ці види робіт. Девушкл частіше наймалися в прибиральниці. Я колов дрова під в’язами у дворі гуртожитку, підрядившись
грубником, і до першої години-двох ночі з гуркотом валив до два-дцять, останньої печі на рідному факультеті зв’язку бе- різів полін. На відміну від багатьох, якщо не біль-шинства однокашників, закатованих словниками та шщ- I нопісью, я до дня, про який піде мова, не ставив під I сумнів правильність життєвого вибору. Сумнів або, боронь боже, неприязнь до сходознавства мені каза- I лись звичайнісінькими хіба для юнака з середньої смуги I Росії. Мені ж не пристало, думав я, нарікати, коли нау¬ка ця займається минулим моїх предків. Більш того, вірність сходознавства я почитав своїм священним обов’язком, як би синівським боргом. Без цього не зрозуміти нічого з того, що сталося влітку.
Пам’ятаю, вийшов після полудня з надр універсітет¬ской бібліотеки, немов зістрибнув з трапу машини вре¬мені. Весняне сонце заливало півкілометровий ко¬рідор дванадцяти петровських колегій, промені пронізива- I чи високі голландські вікна, відбивалися в протівошьложних стеклах книжкових шаф, заломлюється на свер- I розкаювана натертому паркеті і перетворювали коридор в віслюку-щ пітельний шлях, повний переливів світла, сміху і гулу Щ голосів. Я заплющив очі спочатку від несподіванки, преж- 3 де ніж рушити по цій дорозі. Ніби вибрався після захоплюючого дух історичного фільму з мороку кі¬нозала на яскраве сонце.
Справа плетіння вікон «осьмнадцатого» століття, постав-лених так часто, що між ними тільки і поміщається | в золотій рамі овальний портрет видатного випускника або наставника альма-матер. Зліва від підлоги і до стелі, наскільки сягає око, засклені шафи, іноді розступаються, щоб дати місце двері в ауді-торію або вікна кабінету. За склом темні фоліан- ти, тиснені золотом корінці з написами на англій- ському, французькою, найчастіше за інших з урочистими I німецькими готичними шрифтами. На підвіконнях групки студентів — геологи, почвенники, ботаніки. Пам’ятаю, з заздрістю подумав, що мабуть все, як один,
Книга Літо на перешийку стор 6
