книга лео на перешейке карена рашафіолетово-сині зуби, а на шиї будуть висіти дикунськими амулетами намиста білих грибів, нанизаних на нитку. Інші гриби вихованці дитбудинку зневажають і приносять їх тільки, якщо вони вражають їх уяву своїми розмірами або підкоряючись розпорядженням Марії Іванівни. Що до мене, то я охочий до гарних лисичок.
Пробігло невдоволення тільки по рядах незламаною опозиції старших дівчаток. Вони пошепки обмінювалися короткими репліками, що не пройшло для мене непоміченим. Надавати цьому значення я не став. Не пригадаю випадку, щоб моя пропозиція не викликала у них глухого нарікання. Часом я їх просто-таки ненавидів. Я не задовольнив жодного їх примхи, але й вони не були жодного разу зломлені до кінця. Повна єдність у мене з ними виникало тільки на чужій території, коли на спортивному майданчику вони однією командою виходили проти «домашніх» дівчаток у сусідніх таборах. Там вони корилися найменшого мого жесту і слова, тому що треба було зламати суперниць і захистити честь Будинку. По молодості років я рішуче відмовлявся визнати за ними особливі права і не робив різниці між ними і хлопцями. Вони ж усіма підступами вимагали для себе особливого рангу. Я благоденствував, коли між нами встановлювався хоча б «озброєний» світ.
Дівчатка так і залишилися тоді моєю невирішеною головоломкою. Та й пізніше я ще довго думав, що наші чоловічі турботи, переконання, думки — це і їх погляди, словом, я дещо примітивно розумів рівність статей. Боюся, що я не був самотній в своїх помилках. Жінка, мабуть, потай не вірить, що чоловік може бути начальником. З молодшими дівчатами було легко і весело спілкуватися. Вони так схожі на хлопчиків. Тоді я був переконаний, що дівчатка, дорослішаючи, псуються, а хлопчики, мужая, стають все краще і краще. На щастя, в той день, якого я не підібрав вранці ще назви, старші підступні дівчинки чергували на кухні й квітам відношення не мали.
До п’ятої години до табірного полі, облямованому по колу стіною лісу, Стали виходити з гущавини в’язанки польових квітів. Букети були так великі, що не завжди можна було розпізнати їх володаря, так як з-під квіткових снопів стирчали тільки засмаглі ноги в стоптаних сандалях. Квіти були зірвані за всіма нормами. Не дарма їм услід Марія Іванівна кричала: «Не рвіть з коренем, аспіди!» Ромашок було видимо-невидимо. Всі квіти, вся краса Перешийка призначалися колишньої арабистке. Навіть великій артистці навряд чи підносилося стільки квітів, скільки скромною студентці філологічного факультету. Дар повинен був дорівнювати силі почуттів лісового братства <<Сильвупле».
Я щиро вважав, що арабистка —гостя всього табору. Марія Іванівна була «розкуркулено». Десять вилучених у неї відер були використані під одні ромашки. У хід пішли каструлі, казани, фляги, чайники і навіть банки з-під згущеного молока. Марія Іванівна не пручалася. Все це пишність вона сприймала як «збір» — лікарський збір, і не більше. Тим часом іо полю пливли, погойдуючись у такт крокам, лілові горошки і дзвіночки, жовті пижма, розносили навкруги запах полину, бузково квіти вересу, який міг би зійти за символ Перешийка, сині волошки, зібрані по краях житніх полів, і навіть рожеві трилисник конюшини — улюбленої квітки лицарів. Скромний польовий конюшина прикрашав їх шоломи і лати, був символом вірності і оберігав від нечистої сили.
Якби у нас був свій герб, ми б внесли туди конюшина. Правда, Марья Іванівна іноді варить нам борщ з щавлю і конюшини, а то і в жарку додає конюшина з деревієм. Але що за біда. Це не має відношення до геральдиці. Шкода, що я не здогадався . скласти герб і прибити його до нашої арки, над прикрасою якої в той день працювала ціла п’ятірка дівчаток. Вони обгорнули стовпи арки зеленими гілками ялівцю і при-

Книга Літо на перешийку стор 63

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *