книга лео на перешейке карена рашадоор про літаючі х доходи, експедиціях ми «ботаянчеурпах». як говорила в старших, не рівня вам, східнякам, книжковим нервах.
У тог день не міг не пройти весь шлях до самого Пет-ровского; ала. де коридор замикає картина на всю сте¬ну. Там юний Ульянов приголомшує професорів в мун своїми відповідями на випускному іспиті юрнднче- лкого факультету. Кохана, залита сонцем дорога, як завжди, підбадьорила, прочитане розбурхало більш обич¬ного. ж не терпілося на повітря, на весняні пітерські респекти — розсіятися, обміркувати, зважитися.
На носі іспит з історії країн Стародавнього Сходу, а я закочував бенкети на окрасу палати сховища, поглинаючи одну старовинну книгу за іншою, — н ніякого раская¬нія. Немає ля в цій безпечності рішучості приреченого? Часом тільки спливала в уяві символом докору сутула білоголова фігура доброго академіка Василя Васильовича Струве. Що студентам до того, що він сходознавець світового порядку. Нам здавалося, що він той класичний тин професора, який століттями існував тільки для того, щоб в анекдотах сту¬денти-доросли виступали символами дотепності я на¬ходчівості. а професора — добродушною безглуздості, виконуючи роль брусків, про які студенти висікають іскри невичерпного дотепності. Думаю, Струве в моло¬дості теж вправлявся беззлобно щодо своїх профес¬соров. підтримуючи древній н милий звичай універсі¬тетской громади. І все-таки я відганяв від себе образ маститого орієнталіста, подумки шанобливо ізвінів¬шісь, так як людина, що вміє читати шумерський клинопис, викликав у мене благоговіння н здавався так само незбагненно таинствен, як для давнього мисливця заклинатель духів.
Книг прочитано було багато. Не те щоб вони були не по темі. Від чого ж? Все по темі, тільки не але про¬грамме — н тим сильніше був вплив заборонених входів, хоча, потрап в курс, вони надали б неоце-
яімую послугу факультету. Кілька книг относа- 1 лось до історії становлення факультету і його прапора- I тост.
Колись курс історії російського сходознавства був 1 обов’язковим для всіх східняків. Мудре правило. I Останнім, здається, його читав в двадцятих роках акаде- I мик Бартольді. Він з наших, з іраністів. Курс укреп- I л ял пам’ять, розсовував горизонт, залучав до руху I і ставив в один ряд зі славними іменами. З лек- I ций цих було видно, як вітчизняне востокове- I дення набирало сили з розширенням меж Російської держави. На жаль, жодного разу східним військовим кампані- I ям не передували діяльна і розумна робота знавців Сходу. У нас орієнталіста йшли як би в обозі армії, а не в дозорі і розвідці, як у англійців. У розпал боїв генерали спохвачувалися, що під рукою немає навіть перекладачів. Якби перед тим, як відрізати, ізмері¬лі б не сім разів, а хоча б два рази, то зберегли б I багато солдатських життів і народних грошей. Бартольді I згадував, що перед російсько-японською війною в Росії I не було жодного скільки-небудь підготовленого япо- I ність. Полізли, не знаючи броду. Микола II називав са I Мураєв зарозуміло — «макаками». Генерали після I втрат в Маньчжурії гірко жартували, що «дещо каки I воюють проти макаков». Але там, де російські сходознавці I зміцнювалися, вони не в приклад західним колегам относілясь до історії і звичаїв народів Сходу з іскрен- ній сердечністю, дбайливо і совісно, ​​тому і ста- I чи в короткий термін гордістю Росії.
Я і мої товариші розділили долю юних провінці- 1 альних мрійників, які вірили, що східний фа- I культета — трамплін до дипломатичного поприщу або I захоплюючим експедиціям по казковим країнам «Ти¬сячі і однієї ночі», повним дзюркотливих фонтанів, отре- 1 шийних мудреців, освітлених місяцем мінаретів, база- 1 рів, ятаганів, нсрвобитних криків муедзинів та таємниць, I як у фільмі «Багдадський злодій». Дійсність ока- I

Книга Літо на перешийку стор 7

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *