призначити пенсію: це, каже, буде аморально.
— Жанлен працює?
— Так, йому підшукали роботу на поверхні. Заробляє двадцять су… Ні, я не скаржуся, начальники добра нам бажають,— вони самі мені про це говорили. Хлопчисько заробляє двадцять су та я тридцять, – всього, значить, п’ятдесят. Будь нас поменше, можна б прогодуватися, – але ж нас шестеро. Тепер і Естелла від старших не відстає — тільки давай. А найгірше, що треба ще чекати чотири-п’ять, поки Ленора і Анрі трошки підростуть і підуть на шахту.
Етьєн не міг придушити сумного почуття:
– І вони теж?
Кров прилила до блідого обличчя Мае, очі загорілися вогнем. Але негайно вона якось поникла, згорбилася, немов на її плечі впав невибуваний тягар, призначений долею.
— Що поробиш. Одні за іншими, так і піде… Все там життя зважилися, тепер їх черга.
Вона замовкла. Робітники, що котили вагонетки, зігнали їх з місця. У широкі, запилені вікна проникали перші промені народжувався дня, і померкле світло ліхтарів здавався сірим, тьмяним; через кожні три хвилини гуділа підйомна машина, розмотувалися троси, кліті ковтали все нові партії людей.
– А ну, хто там прохолоджується? Пошевеливайтесь! — крикнув Пьерон,— Забирайтеся в кліть, а то ми ніколи не кінчимо.
— Так ти, значить, їдеш?.
— Так, нині вранці.
— Що ж, правильно робиш… Краще звідси подалі бути… якщо можеш, зрозуміло. Добре, що ми з тобою зустрілися,— ти хоч будеш знати, що я проти тебе не тримаю зла. Був час, коли мені хотілося прибити тебе, після всіх смертей, після цієї бойні. А потім стала я думати, думати і зрозуміла, що ніхто тут не винен… Ні, не твоя тут вина,— всі винні.
Потім вона заговорила про померлих-про чоловіка, про Захарію, про Катрін; говорила спокійно, і лише коли вимовила ім’я Альзіри, у неї на очах виступили сльози. Мабуть, до неї повернулася колишня її витримка і розсудливість, вона висловлювала дуже розумні думки.
Не принесе начальникам щастя, що вони повбивали

Книга Жерміналь стор.474

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code