мида — символ чарівного стародавнього семітського світу: піраміда в долині Нілу, піраміда-зіккурат в долині Дворіччя. І в піраміді, і в ступінчастому храмі зік- Куратов втілена ідея трикутника, який вінчає гострий кут.
Трикутнику те саме форми правління, де є основа і вершина, де є що лежать ниць і караю¬щій верх, де не те щоб порадитися або заперечити, але навіть підняти очі на володаря смерті подібно. Щоб в піраміді кожна частинка знала своє місце, потрібен регламент, закон і ієрархія. Тут діє суха і владна логіка. Вона породжує і свою кра-соту, і свою велич.
.Однак кут не ворожий овалу, трикутнику ви¬зов колі, як би не манило до цього примітивне со¬знаніе. Греки говорили, що «життя не погана і це хо¬рошая». Вона така, яка вона є, піраміда і коло не погані і не хороші, вони є — і все тут. Тому-то Григор’єв і розділив на три стовбури Схід, щоб ми не плуталися ..
Коло істинний пронизаний світлом. Не дарма в давнину слова «на Русі» і «на миру» були синонімами. Коло без відкритості, без прямодушності, без світла совісті пе¬рерождается в свою протилежність. Якщо ж є у кола ворог смертельний, то хоча б потреби, тільки з тай¬ной круговою порукою, спрямованої на зло. У таких випадках найменша таємниця, конспірація — смерть кола. Як говорить народна англійська приказка, «там, де починається таємниця, закінчується справедливість».
Світло любить гласність і згоду. «Немає вищої того по¬трясенія, яке справляє на людину абсолютно узгоджене згоду всіх частин між собою». Меч¬та про такій згоді, про красу, яка врятує всіх, і жила в народі, не вмираючи. Слова Гоголя попалися мені багато років по тому. Як багато років по тому облазив я весь наш схід від Уралу до Курил. І тисячі разів натикал¬ся, на прояви кола. Вся Росія була побудована артеяямі — собори, міста, дороги, вся справа рук артілей, а артіль — це хороший коло. Значно пізніше відкрилася мені музика кола і в рублевской «Трійці». Світло і ті¬шіна проливаються на світ з того творіння, а в накло¬нах голів, рухах тіл, в струмуючих плащах прихована ідея кола, який з тих пір, як пам’ятає себе чело¬век, був символом неба і світла. Он-то, коло, і тримає «Трійцю», таємно приковуючи нас.
Ніколи б не дійти тієї ночі до кола через кніж¬ную премудрість. Хіба що життя ось так поставить лі¬цом-на-віч з дітьми, викине сюди, в ліс, як на той безлюдний острів, і хочеш не хочеш, а вирішуй все сам, ніхто за тебе цього не зробить, йди вночі навколо вогню, походжав у наметів, а знайди відповідь.
Чому люди тягнуться до кола? Чому гусісти ста¬вілі вози колом і готувалися до битви? Чи не тому, що побудувати коло готовий померти, але не здати його, і чи не звідси кругова оборона? Не знаю!
Вибір зроблен. Я вибрав коло, як вибирають світло і. правду. Цей вибір на все життя. І хоч коло у мене в крові, кожен сам доходить до нього і стверджує в собі.
Але вже співають птахи, славлячи світанок. «Ніч кола» під кінець. Ось-ось з-за далекого лісу встане над світом золотий сонячний круг. Уже золоті стріли прокололи верхівки дерев. «Ми, русичі, Солнцево онуки», — говорили про себе російські задовго до того дня, як звелів Володимир топити у Дніпрі язичницькі кумири. На їхніх очах щодня з’являвся на небосхилі светозар¬ний владика, він золотив ниви, зелені поля, одягав де¬ревья, відганяв зимову холоднечу, давав життя всьому суще-му, спалюючи самого себе, і нічого не просив взамін.
Перевернути, владика, і наших наметів, ожгі їх, виго¬ні звідти своїх онуків. Поклоняючись тобі, вони стали бронзові. Пора нам йти купатися: давно немає над озе¬ром туману, і пісок вже ласкавий.
Книга Літо на перешийку стор 37
