— Що це несуть на палиці? — запитала Сесіль, яка настільки наважилася, що зважилася подивитися у вікно.
Люсі і Жанна заявили, що, мабуть, це кроляча шкурка.
— Ні, ні,-заперечила пані Енбо, — ймовірно, вони розграбували м’ясну, — у них там щось схоже на обрізки свинини…- Раптом вона здригнулася і замовкла. Пані Гре-туар застерігаюче штовхнула її коліном. Обидві вони дивилися з жахом. Панянки зблідли і, більше ні про що не питаючи, злякано дивилися на виникле з мороку криваве бачення.
Етьєн знову підняв сокиру. Але важке почуття не рас-сеивалось. Розпростертий на дорозі труп перегороджував тепер шлях живим і захищав лавку. Багато хто відступив. Все ніби вгамували свій гнів і заспокоїлися. Мае стояв в похмурому роздумі, і раптом хтось сказав йому на вухо: «Біжи скоріше звідси!»Він обернувся і побачив Катрін, що захекалася від швидкого бігу, все в тій же обтріпаній чоловічій куртці, все таку ж замурзану. Батько відштовхнув її, не хотів слухати, пригрозив отколотить. Вона в розпачі сплеснула руками, розгублено подивилася навколо і підбігла до Етьєну:
— Біжи звідси! Біжи скоріше! Жандарми!
Він теж відштовхнув її, відповів лайкою, спалахнувши при спогаді про ляпаси. Але Катрін все не відставала, змусила його кинути сокиру і, з дикою силою схопивши за руку, відтягла в бік.
— Кажу тобі: жандарми!.. Правду кажу. Адже Шаваль їх розшукав і привів сюди. А мені це огидно, ось я і прийшла… Біжи ж, біжи! Не хочу, щоб тебе забрали.
І Катрін відвела його в ту саму мить, коли вдалині затремтіла земля від важкого тупоту скачуть коней. Негайно замайорів крик: «жандарми! Жандарми!»Всі кинулися врозтіч, помчали з такою швидкістю, що через дві хвилини вулиця була абсолютно порожня-людей ніби вихором сміливо. Тільки труп Мегра темною плямою виділявся на білих булижник мостової. Біля дверей
Книга Жерміналь стор.337
