До тих пір Етьєн не підходив до Ворейської шахти, побоюючись чорної фігури годинникового на териконі. Його не можна було уникнути, він височів над всією рівниною, він видно був звідусіль, немов прапор полку. О третій годині ранку, коли хмари затягли небо і стало дуже темно, Етьєн попрямував до шахті; товариші, які попадалися йому назустріч, розповідали, в якому поганому стані зруб,— вони навіть вважали, що необхідно терміново перебрати, а для цього доведеться на три місяці припинити видобуток. Етьєн довго бродив поблизу шахти, слухаючи, як стукають молотками теслі, виправляючи зруб. Серце у нього раділо: ось ще й цю рану довелося господарям заліковувати. Повертаючись до себе на світанку, він побачив на териконі вартового. Напевно і годинний його побачить, якщо підійти до шахти. Етьєн йшов і думав про цих солдатів, яких взяли в гущі народної і, озброївши, послали проти народу. А як легко було б революції здобути перемогу, якщо б армія раптом перейшла на її бік. Досить було б, щоб в казармах робітник і селянин, яких одягли в солдатські мундири, згадали про своє походження. Буржуа розуміють, яка це страшна для них небезпека, і приходять в такий жах при думці про можливу зраду військ, що їх кидає в озноб від страху. За яких-небудь дві години їх би сміли, унічто-жили-прийшов би кінець всім їх насолодам, всім мерзенностям їх підлого життя. Але ж кажуть, що цілі полиці заражені соціалізмом. Чи Правда це? Невже справедливість запанує завдяки патронам, які видає солдатам буржуазія? І тут же у Етьєна виникла нова надія, він мріяв, що полк, який охороняє шахти, приєднається до страйкарям, розстріляє всю Компанію і віддасть нарешті вугільні копальні углекопам.
Книга Жерміналь стор.347
