час як раз заблукати в трьох соснах і завити. Мене спитають: а як же співати про черноствольных лісах, коли їх мало, вирубали, мовляв? Якщо немає батька і матері, хіба пам’ять про них священна для нас, — це, по-перше, а по-друге,
грунту. Живуть недовго, ледь сто років. Пилок їх далеко розноситься вітром. Їм здається, повинно бути, що краще там, де їх зараз немає, — чим слабкіше коріння, тим безудержнее мрія. Вони ніжні, ломки, тому-то і зворушують нас, як би просячи захисту,
Не знаю, кажу. — Не доводилося зустрічати. Петрович переможно подивився на моїх хлопців і говорить: — Російська без лісу порожній номер. Ліс для нього — це… Він замовк і почав обводити очима верхівки сосен, підбираючи епітет, гідний лісу, не знайшов
війни… — тут він затнувся. — Села немає… Одна береза пішла в ріст. Вже дісталася до руїн. Дуже любить людей. Дуби Німець під корінь… адже Знав, гад, де порода. Петрович не місцевий, з переселенців, з тих пір як Перешийок повернувся
іод корінь, він і від пня дасть молоді пагони. Объеден-: ний гусеницями до голих гілок, він покривається в те ж літо новими листям. Такої стійкості перед життєві- мі бурями немає ні в кого. У дібровах святково чисто і світло. Між