шив себе в прагматизмі, і тільки в нашій Батьківщині I могли народитися ще натури, рівні за потужністю його просто- Г рам. Так з’явився відкривач «російського чорнозему» I Докучаєв, який виховав Вернадського, Менделєєв, проник- I ший розумом в елементи світобудови, як
залась сповнена сухий зубріння. Ми так і її змогли до кінця позбутися від відособленості від інших факульте¬тов. Курс історії сходознавства не читав. Пам’ять і зв’язок ослабли. Замкнутість, педантизм, окостенелость навичок навчання приводили до того, що глухе броже¬ніе і ремствування не
доор про літаючі х доходи, експедиціях ми «ботаянчеурпах». як говорила в старших, не рівня вам, східнякам, книжковим нервах. У тог день не міг не пройти весь шлях до самого Пет-ровского; ала. де коридор замикає картина на всю сте¬ну. Там юний
як сонце людини зробити вибір в явочній боротьбі правди з брехнею, світла з гьмокк добра зі червоному, ранку з водью прийняти відважно була студії, чи не захоплююче читання а не поздаанме, як кажуть, горизонтів наука. Ні, то були шрачке Вадені,
ковані. Всього дві сотні студеітов-самітників на всіх п’яти курсах. Кожна кафедра як сім’я. Нібито для того, щоб ще більше відокремити нас від світу, нам дано маленьке двоповерховий гуртожиток-особняк у дворі факультету. Кімнати на шість-десять ліжок, будівля восем¬надцатого століття. Що не