старі вуглекопи не впізнавали знайомих штреків, які тянулксь перед ними, немов сплутані нитки клубка. На кожному перехресті в роздумі зупинялися, але ж треба було вирішувати негайно. Етьєн втік останнім, його затримувала Катрін, яку сковували втому і страх. Сам він теж
Люди, кинуті в шахті напризволяще, вили від жаху. Вода доходила їм до пояса. Рев потоку їх оглушав, гуркіт падали залишків зрубу, здавалося, сповіщав кінець світу, і зовсім зводило їх з розуму іржання коней, замкнених у стайні, жахливий передсмертний крик тварин,
Сесіль, обожнювана дочка, довгоочікуване дитя, вихована в холі, в достатку, їх дочка, для якої вони готові були віддати все своє надбання, на яку вони милувалися, коли вона спала в своєму ліжечку або їла за столом, і так боялися, що вона
сталевий погляд. Обличчя у нього спалахнуло, від нервового на-смикування викривився рот, з якого тонкою цівкою текла чорна слина. Вони як зачаровані дивилися один на одного: вона — квітуча, пишна, рум’яна, яка виросла у млості, неробство і добробут ситого життя племені
башмака, розгублено дивилася на розпухлі ноги старого, який більше не міг ходити. Чго, люб’язний, запізно вони потрапили до вас? — бадьорим, тоном заговорив р-н Грегу ар, бажаючи внести нотку веселості в похмуру атмосферу.—Нічого, черевики знадобляться. Безсмертний не чув, не відповідав,