Люди, кинуті в шахті напризволяще, вили від жаху. Вода доходила їм до пояса. Рев потоку їх оглушав, гуркіт падали залишків зрубу, здавалося, сповіщав кінець світу, і зовсім зводило їх з розуму іржання коней, замкнених у стайні, жахливий передсмертний крик тварин, яких вбивають.
Мук випустив Бойову. Стара кінь тремтів і, широко відкривши очі, дивилася на все прибувала воду. Рудниковий двір швидко затопило. При тьмяному світлі трьох ламп, ще горіли під кам’яним склепінням, видно було, як здувається швидко біжить зеленуватий потік. І раптом, коли кінь відчула, як ця крижана вода змочила їй вовна на череві, вона понеслася, високо підкидаючи ноги, помчала шаленим галопом і зникла в глибині откаточного ходу. Слідом за нею кинулися тікати і люди.
— Нічого тут не вийде! — кричав Мук,— На Річки — льяр тримайте!
Всіх окрилила надія врятуватися, вибравшись через сусідню шахту, якщо тільки вони встигнуть дістатися туди, поки шляху не відрізані. Двадцять гинуть, штовхаючи один одного, бігли низкою, високо піднімаючи лампи для того, щоб їх не загасила вода. На щастя, вироблення полого піднімалася і, коли втікачі, які боролися з повінню, пройшли метрів двісті, вода вже не огорнула їх. У душах нещасних прокинулися стародавні забобони, і вони заклинали землю пощадити їх. Хто ж, як не вона, мстила за те, що їй перерізали артерії: тому й хлинула вода — кров землі, що тече по її жилах. Якийсь старий бурмотів напівзабуті молитви і виставляв у вигляді рогів зігнуті великі пальці, бажаючи заспокоїти лих духів, що панують в шахтах.
У першого ж розгалуження вироблення почалися розгалуження. Конюх закликав згорнути наліво, інші запевняли, що треба йти вправо-так вони значно скоротять шлях. Втратили на сперечання цілу хвилину.
— Ну і подихайте тут, мені наплювати, — грубо крикнув Шаваль.— Я сюди піду.
І він рушив направо, двоє вуглекопів пішли за ним. Решта продовжували бігти за Борошном, який ьырос в Рекильярской шахті. Однак він і сам вагався, не знаючи, куди згортати. У всіх в голові помутилося,
Книга Жерміналь стор.450
