Лише тільки земля поглинула Ворейську шахту, Пан Епбо вночі виїхав до Парижа, бажаючи особисто поінформувати про все правління, поки журналісти ще не рознесли по світу цю звістку. На наступний день він повернувся і здавався, як завжди, спокійним, чемним адміністратором. Очевидно,
зазмеилась тріщина. А що, якщо і в селищі впадуть будинки? До якого ж місця треба дійти, щоб опинитися в безпеці в ці останні години жахливого дня, під цим свинцевим небом, яке теж ніби хотів розчавити світ! Але раптом Негрель скрикнув
раніше забороняв наближатися до шахти, вимагав, щоб потерпіли ще з півгодини. Чекання ставало нестерпним; надія посилила хвилювання людей, тривожно билися серця. Чорна хмара, що піднялася на горизонті, прискорила настання сутінків; кінчався фатальний день; згасав над уламками краху, викликаного підземною бурею.
Перейскок шахти здригнулися, але встояли-вони були ви-будовані міцно. Але слідом за першим пішов другий поштовх, і натовп відгукнулася на нього довгим криком: у всіх на очах довгий, критий толем барак сортувальної два рази хитнувся н звалився з оглушливим тріском, Від
Почалося очікування. Був вже опівдні люди з ранку не їли. Але ніхто не йшов. У хмурому небі повільно повзли іржаві Хмари. За парканом Раснера Беї перепочинку гавкав великий пес, роздратований голосами і запахами величезного скопища людей. Натовп поступово розтікався але