і завів морські бон за його захоплення. Після обіду я знову захоплював на озеро. Мені здалося цього мало, і тоді я приохотив їх купатися під місяцем. Словом, якщо ми не елн. не грали і не нишпорили по ягоди і гриби, то ку¬палісь, купалися і під дощем, що мрячить, і в пасмур¬ний день, і на вітрі.
За довге дитино жоден з нас не чхнув. Ми за¬билі, що існують лікарі. У будь-яку погоду діти хо¬ділі в одріх шортах без сорочок, подряпані, заго¬релие, готові кинутися в вогонь і воду. Я успокаівал¬ся тільки тоді, коли нагадування про воду до кінця дня викликало в таборі загальне відраза.
Купання — єдине, що я безперервно і азартно удосконалював. Благо, що в воду я кидався першим і йшов з неї останнім. Подвиг цей мені давався легко. Я любив воду не менше моєї пастви. Озеро би¬ло місцем наших головних арен. На березі ж про¬ходілі все військові ради і розроблялися плани спортивних баталій з противником з навколишніх ла¬герей.
З боку могло здатися, що хлопці з Будинку надані самі собі і у них панує анархія. Але ми¬то, все до останнього малюка, знали, що це не так. Хоча я поводився на березі і у воді зовні безтурботно, але готовий був до стрибка кожну мить. Я тримав їх у воді до посиніння, але надав купання організованість більшу, ніж на суші.
Щоб хлопці в будь-яких обставин не губилися в воді, я придумав суворі поєдинки. Треба було п’ять разів занурити супротивника з головою. Допускалися всі прийоми, крім тих, що могли призвести до каліцтва. Бої були так азартні, що навіть дівчатка нещадно атакували один дру¬га. В результаті мої хлопці, навіть наковтавшись води, вини¬рівалі як ні в чому не бувало і кидалися на соперні¬ка. Запливали ми далеко, це вірно, але до суворого пре¬дела і завжди без молодших, розбиті заздалегідь на пятер¬кі, щоб прийти на допомогу один одному.
Коли я вибрав коло і рада, то вирішив довести собі, що можу втілити їх у життя і на самому наіответг ственном ділянці.
Наші сусіди відгородили себе частину озера парканом, поклали по периметру містки, вийшло щось на зразок ванни або басейну. Хлопці називають це «лягушатні¬ком». Найглибше місце в ньому підлітку по пояс. У «жабнику» не потонеш, навіть якщо захочеш. У тому таборі було чоловік шістсот. Їх треба викуповувати в цій ванні години за два, мещду сніданком і обідом, загін за загоном в суворій послідовності. Не хотів би я бути на місці мого сусіда-начальника в ці години. Лаге¬ря укрупнюються. Відпочинок переходить в індустріальний по¬ток. І той хлопчик, навколо якого повинні обертатися сузір’я, коли він пірнає в воду і бризки летять в небо, стає деталлю конвеєра. А що може зробити мій сусід? Він теж жертва. Нехай хто має сумнів спробує викуповувати шістсот дітей за дві години на маленькому бас¬сейне.
Відразу після сніданку обережний лікар знаходить воду ще холодної. Мої відразу прозвали його Танзілітом. Ухо¬діт дорогоцінний час. Після полудня всі повинні бути в їдальні на обіді. Ось коли почнеться гарячка. Пляж відділений від сосни лісу смугою рідкісного чагарнику. Між кущами лисини, занесені піском. У цьому чагарнику в пісок заривається шістсот чоловік, загін за загоном на чолі з охриплими вожатими і воспіта¬телямі. Вони смажаться на піску всмятку, знемагають і чекають, коли їм скомандують бігти в воду. Хвилини йдуть млосно. За десять кроків прохолодне синє заборонене озеро. На містках з’являється в синьому тренувальному костюмі з міліцейським свистком на значному жі¬воте начальник табору. Купати буде він особисто, тому що купання найвідповідальніший ритуал серед його обя¬занностей. Він добре знає, що на воді всяке буває, ИЕ, безсумнівно, хтось вище і йому сказав: «Тільки щоб ніхто не потонув». Не турбуйтеся, тут не потонуть.
Книга Літо на перешийку стор 39
