що стільки вдома у негф не з’їдять, і не пішов назад у селище, а відправився в Монсу, захопивши з собою Бебера і Лідію. Вебера він змусив вартувати, а Лідії наказав дзвонити біля під’їздів міських будинків і пропонувати листя кульбаби. Як людина бувала, він говорив, що дівчата розпродадуть все, що хочеш. Торгівля йшла дуже жваво; правда, для дому нічого не оста лось, але зате Лідія виручила одинадцять су. А тепер три компаньйони ділили між собою дохід.
— Це несправедливо!— твердив Вебер.— Треба порівну ділити. Якщо ти візьмеш собі сім су, нам з нею дістанеться тільки по два су.
— Що ж тут несправедливого? — розлютившись, заперечував Жанлен. — По-перше, я більше вашого нарвав.
Зазвичай Вебер з боязким захопленням корився Жанлену; він постійно був жертвою приятеля, нерідка отримував від нього ляпаса, хоча був старше і сильніше його. Але на цей раз думка про втрату такого багатства привела його до опору.
— Лідія, адже він хоче обрахувати нас! Вірно я кажу? Якщо він не поділить порівну, ми його матері поскаржимося.
Жанлен сунув йому кулак під ніс:
— А ну посмій, мабуть! Я сам піду до вас додому і скажу, що ви продали салат нашої мами… Та й як я буду ділити одинадцять су на трьох, дурна голова? Спробуй-но, поділи, раз ти такий спритний!.. Нате, отримуйте але два су. Та беріть живей, а не то я собі в кишеню покладу.
Вебер похмуро підкорився і взяв два су.
Лідія не сказала Ні слова, вона вся тремтіла, була виконана ніжності, як маленька побита чоловіком дружин-щина, спрагла отримати Його прощення. Жанлен протягнув два су, і вона з запобігливим сміхом негайно підставила руку. Але раптом він передумав.
Книга Жерміналь стор.111
