шахті не виявилося ні інженера Негреля, ні Дансара. Приникнув вухом до проваленою Місті, він прислухався і сказав, що стогне під обвалом не дитина,— там, безсумнівно, доросла людина. Мае раз двадцять кликав сина. Хлопчик не відгукувався. Мабуть, його задавило насмерть.
А глухі, надривні стогони все не змовкали: того, хто стогнав, гукали, запитували його ім’я. У відповідь лунав тільки хрип.
— Швидше! Швидше! — твердив Ришом, організував рятувальні роботи.— Потім поговоримо.
З двох сторін вуглекопи взялися, хто ломом, хто лопатою, розкопувати обвал. Шаваль мовчки працював поруч з Мае і Етьєном; Захарій налагодив перенесення землі. Зміна закінчилася, пора було підніматися на-гора, з ранку ніхто ще не їв, але люди не йшли, раз товариші в небезпеці. Зрозумівши, що в селищі підніметься тривога, якщо ніхто не повернеться, запропонували відправити додому жінок. Однак ні Катрін, ні Мукетта, ні навіть Лідія не побажали піти — їх утримувала нездоланна потреба дізнатися, кого задавило, і, крім того, вони помотали виносити каміння та землю. Тоді лівак зголосився повідомити, що стався обвал, — невелике пошкодження, яке вже виправляють. Було близько чотирьох годин дня, менше ніж 8а годину вуглекопи виконали роботу, на яку знадобився б цілий день; ймовірно, була вже розібрана половина завалу, якщо тільки з покрівлі не впали нові брили. Мае працював з шаленою, шаленою енергією, відмовляючись гнівним жестом, коли хто-небудь пропонував ненадовго змінити його.
— Тихенько! — сказав нарешті Ришом.— Підходити. Дивіться, як би їх не доконати.
Справді, хрипкий стогін чувся все ясніше. Цей безперервний стогін вказував шлях тим, хто розкопував, а зараз він, здавалося, звучав прямо під лопатами. І раптом він обірвався. Всі мовчки перезирнулися, з трепетом почув ствовав в сутінках холод смерті. Люди працювали лопатами, обливаючись потім, напружуючи м’язи з такою силою, що, здавалося, вони ось-ось розірвуться. Раптом здалася нога. Тепер землю стали знімати руками; поступово відкопали все тіло. Голова не постраждала. Лампочки освітили обличчя. По рядах вуглекопів пробігло ім’я Берлока. Він був ще теплий, обвалилася брилою йому переламало спинний хребет.
— Загорніть його в ковдру і покладіть на вагонетку,— наказав штейгер.— А тепер давайте хлопчини відкопаємо. Так скоріше.
Книга Жерміналь стор.171
