саду, видершись по дерев’яному решітці трельяжу, що прикривав глухий паркан; потім проповзти рачки по черепичному даху Комори до вікна і влізти в нього. Тепер Мегра долала одна невідчепна думка — пробратися таким шляхом в свій будинок. Як він каявся, що кинув свою лавку напризволяще. Може бути, він ще встигне забарикадувати двері лавки шафами, комодом, столами; він навіть придумував інші героїчні способи захисту: лити зверху на грабіжників киплячу олію і палаючий Гас. Але жагуча любов до свого майна боролася в його душі з болісним страхом, і подолати боязкість було важко. І раптом, здригнувшись від особливо гучного удару сокири, він зважився. Жадібність взяла гору, — вони з дружиною тілом своїм прикриють мішки, але не віддадуть з лавки жодної буханки хліба.
І ось він поліз. Але негайно пролунав виття:
— Дивіться! Дивіться! Кіт на даху! Ловіть кота! Ловіть!
Облягали помітили Мегра на даху комори. Гарячкове збудження прядало огрядному крамаря спритності, він швидко піднявся по трельяжу, безжально переламавши дерев’яні планки; потім розпластався на черепичного даху і поповз, намагаючись дістатися до вікна. Але дах був з крутим скатом, товстий живіт заважав крамаря; чіпляючись за черепиці, він зірвав собі нігті. І все ж він доповз до коника даху, якщо б його не стала бити дрож від страху, що в нього будуть жбурляти каміння. Натовп, яку він втратив з виду, кричала внизу:
— Ловіть кота! Ловіть кота! Згорнути йому шию!
І відразу його руки втратили точку опори, Мегра зірвався, як куля, покотився вниз, підстрибнув на водостічній трубі, впав на гребінь стіни, що відділяла його будинок від директорського, та так невдало, що покотився в бік вулиці, полетів на бруківку і розкроїв собі череп про кам’яну тумбу. З голови бризнув мозок. Мегра був мертвий. Вгорі блідим затуманеним плямою вимальовувалося у вікні обличчя його дружини-вона як і раніше дивилася вниз.
Спершу всі були приголомшені. Етьєн зупинився, то пір випав у нього з рук. Мае, лівак та й всі інші, забувши про лавці, дивилися на стіну, по якій повільно стікали цівки крові. Змовкли крики. На вулиці, оповитій сутінком, раптом настала мертва тиша.
Книга Жерміналь стор.334
