Тільки тут Етьєн зауважив, що, захопившись своїми роздумами, він піднявся на терикон. А чому б йому не поговорити з вартовим? Дізнаєшся тоді, що у солдатів на розумі. І він з байдужим виглядом все ближче підходив до вартового, як ніби збирав уламки кріпосного лісу, викинуті на відвал. Годинниковий стояв як укопаний.
— Що, друже, погана погода? — сказав Етьєн.— Мабуть, сніг піде.
У годинного, низькорослого і щуплого — білястого хлопця, було добре бліде обличчя з великими веснянками. Солдатська шинель сиділа на ньому коробом, амуніція заважала,— видно було, що він новобранець.
— Так, видно, сніг випаде,—пробурмотів він і підняв голову, вдивляючись у трохи посветлевшую над териконом смужку досвітній неба, тоді як далеко воно нависло над рівниною важкою, як свинець, густий чорнотою.
— Ось дурні-то! Поставили солдата на самому юруї ви поди до кісток промерзли! — продовжував Етьєн.— І чого, питається, сполошилися! Ніби козаків чекають!
Солдат весь тремтів від холоду, але не смів скаржитися. Неподалік виднілася складена з дикого каменю будка,— там старий Безсмертний ховався по ночах у бурю і злива, але часовий отримав наказ не сходити з гребеня терикону, і він не рушав з місця, хоча руки так заклякли, що він вже не відчував, тримає рушницю. Він складався в загоні з шістдесяти солдатів, які охороняли Ворейську шахту; йому часто доводилося нести вартову службу в цих важких умовах, і якось раз він ледь не відморозив собі ноги, стоячи на годиннику. Що поробиш, така солдатська справа-терпи! Покірно підкоряючись військовій дисципліні, він стояв, коченея, на вітрі, і відповідав на питання Етьєна незв’язним лепетом, немов дитина, якій страшенно хочеться спати.
Цілих чверть години Етьєн марно намагався зав’язати з ним розмову про політику. Солдат відповідав односкладово -Так, Ні, але мабуть, нічого не розумів. Він чув від товаришів, що їх ротний командир за республіку, а сам він про такі справи не думає: йому все одно. Накажуть стріляти — буде стріляти, а то ж під суд підеш. Етьєн, робітник, слухав цього солдата, відчуваючи почуття ненависті, тієї ненависті, яку народ живить до армії, до своїх же братів, у яких, однак, змінюється серце, як тільки одягнуть на них червоні штани.
— Вас як вовут?
Книга Жерміналь стор.348
