І на очах батьків, розчулених її добротою, вона виштовхала малюків за двері. Бідні діти, у яких не було хліба, пішли, шанобливо стискаючи закляклими від холоду руками шматок листкової булки.
Мати тягла дітей по мощеної дороги, нічого не помічаючи навколо,— ні пустельних полів, ні чорної грязі, ні широкого похмурого неба: все крутилося у неї перед очима. Пройшовши назад через Монсу, вона увійшла в лавку Мегра з таким рішучим виглядом, молила його так пристрасно, що врешті-решт він відпустив їй в борг дві буханки хліба, кави, масла і монету в п’ять франків — адже він давав і гроші в зростання. Мегра робив замах не на неї, а на Катрін: мати зрозуміла це, коли він велів їй, щоб за провізією вона надсилала дочку. Гаразд, подивимося, там видно буде. Катрін надає йому ляпас, якщо він до неї полізе.
III
У селищі двісті Сорок, на дзвіниці маленької кирпічної церкви, де абат Шуар по неділях! служив збідню, пробило одинадцять годин. З сусідньої школи, теж містилася в цегляній будівлі, крізь замкнені з нагоди зимових холодів вікна доносився грім! кий гул: діти читали нарозпів по складах. Широкі вуха ци між чотирма одноманітними кварталами селища, розрізані на частини садками, все ще залишалися без людними; глибоке смуток навівали ці садки-зімй| спустошила їх і оголила жовту глинистий грунт, лише подекуди стирчали забризкані брудом останні кущики порею і петрушки. Всюди варили суп з труб піднімався дим; час від часу вискакувала на вулицю якась жінка і, пробігши до ганочка сусідів, зникала за дверима. По всьому селищу з ринв падали в бочки, які стояли по кутах будинків, круш ві краплі води, дощу не було, але хмари затягують небо, і повітря було насичене вологою; у всій селі, побудованої серед великого плато і, немов траурною облямівкою, обведепной чорними дорогами, тільки й було яскравого й веселого, що рівні смуги червоних черепичних дахів,# безупинно омиваних короткими проливними дож-площами.
Дружина Мае нарешті повернулася додому, але спочатку вона загорнула до дружини стражника купити картоплі, ще
