книга лео на перешейке карена рашаметра, він ось-ось ступить з п’єдесталу н тоді, здається, впаде на паркет всім своїм величезним тілом. Трохи по-Цаль справа портрет нашого давнього ректора Плетньова, низького друга Пушкіна. Плетньов-то і надрукував пер- перші вірші студента Плещеєва. Тут я опустився вниз і кабінету Менделєєва в останній раз зупинився в ерешптельностн. Якщо вийду на менделеевскую линяють, про звідти знайома доріжка на історичний факультет, де у вікнах другого поверху миготять білі коле фех- овалицаков і йде діалог на лезі клинків, де соби- аются товариші по зброї і немає місця размишле¬
ванні. Там завжди весело, тому що завжди треба раться.
Я повернув у протилежний бік у двір, ми- Ювал колишній ректорський особняк, де народився Блок і де на першому курсі містилося наш гуртожиток з пш- гевшім титаном і стосом дров в передпокої. Між ірочім, дідусь Блоку батько російської ботаніки, майбутній іаш ректор, теж «грішний»: побував-Такна у нас на вос¬точном до своєї ботаніки Андрюша Бекетов, один но- пі Плещеєва. Бекетови тоді жили на розі Великого іроспекта і Першої лінії. Мене в той день потягнуло гуда. Забігав Плещеев ще до братів Аполлону і Вале- Зіані Майкова. На Морську до Синього мосту, але туди іаведаюсь іншим разом, думав я.
Перед очима встало похмуре грудневого ранку. 0 (робь барабана на Семенівському плацу. Щурятся і уто- іают в снігу вийшли з тюремних карет петрашев¬ци. Білий сніг і чорний ешафот. На голови першим трьом надягають ковпаки і прив’язують до стовпів для засстрела. Потім вигукує другу трійку. У ній три цруга: Федір Достоєвський і два поета — Олексій пле цеев і Сергій Дуров. Всі троє молоді, їм кілька золипе двадцяти. А там черга наших колишніх з восточ- яого відділення Спешнева, Ахшарумова, Ханикова. Всі вони скоро знову стануть «східняками», тільки не Кабі- нетнимі, а польовими. Колишній інженер-пір учік дост- Овеков стане після острогу солдатом сьомого сібір. ського батальйону і буде не ва страх, а за совість до¬біваться знову офіцерського чіпа, який давав желан¬ную свободу, повінчається в Барнаулі і нородпітся з Сі¬бірью.
Сергії Дуров відбуде термін в Омському каторжній ост¬роге разом з Достоєвським і вже там буде танути як свічка. Рядовий Хаников помре в Орском острозі. А ось Олексій Плещеєв, вірші якого вже опублікував один Пушкіна Плетньов, сам потім допоможе вийти в літера¬туру багатьом, в тому числі Чехову і Серафимовича, і тим самим як би з’єднає своїм життям Пушкіна з «Залізним потоком». Чим не чудеса можна дізнатися поза програмою?
Всякий вільний запитати: до чого весь цей сумбур? Ку¬да хилить автор? При чому тут сходознавство і петра¬шевци або того чудніше: діти, Перешийок і востоковеде¬ніе? На це відповім, що немає більше тієї радості, ніж на¬щупать напівстерті, напівзабуті ліній зв’язків. Якщо будь-яке поділ, членування, роз’єднання може привести до зла, то, навпаки, узгодження, збір, зв’язок, збирання ближче до творення, а значить, до любові. Відокремлення прі¬водіт до здичавіння, а отже, до загибелі, тупику. Мобільний зв’язок — це життя. Мобільний зв’язок — це і є любов. Для ме¬ня і Плещеєв, і бідний Дуров, і Ахшарумов не тільки петрашевці. Вони люди, чия висока і сумна доля ятрить серце. А то, що вони стикнулися з моїм факультетом, ще більше зріднило з ними. Вони стали як би частиною особистої долі.
Але більш за все мене тягло до них те, що вони були, хоч і мимоволі, в передовому загоні, який вершив іс¬торіческую місію Росії на Сході. Тепер навіть люди, злобно ненавиділи нашу Вітчизну, не можуть от¬ріцать, що місія ця, незважаючи на особливі види царіз¬ма, була високою і благодатним для простих людей краю. Потім, коли життя закинула мене на Перешийок, я, взвол¬нованний долею Плещеєва і його друзів, вирішив, що вони

Книга Літо на перешийку стор 10

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *