книга лео на перешейке карена рашаМолодий Петро Семенов — майбутній Тянь-Шанський, ровесник і однокашник Достоєвського, — тоді ж рвався до підніжжя Тянь-Шаню, щоб виконати студентську клятву, дану Гумбольдта, і проникнути в кам’яне серце піднебесся. Прав був Григор’єв — місія Рос ¬ по відношенню до Азії тільки починалася. Олексій (Плещеєв, стало бути, стояв на варті, зустрічаючи зорю но вої світової епохи. Адже трохи більше півстоліття минуло, як у ці краї прийшов Октябрь. А що для іс¬торіі півстоліття? Мить. Адже дав же, по суті, путівку  «Залізній потоку» той же Плещеєв.
А як вам сподобається ще один сходознавець-самоуч¬ка — Хаников? Чи не Олександр-петрашевець, який ока¬зал рішучий вплив на молодого Чернишевського і помер в Орском острозі, — інший Хаников, Микола. У 19 років відразу з лави Царськосельського ліцею потрапив він ненадовго в Бухару і написав «Опис Бухарського ханства». Книга вийшла в 1843 році. Ні в Росії, ні в Європі ніхто більше про цей предмет не залишили луч¬ше і повніше. Григор’єв був ще раз прав: європейська спеціалізація на це не здатна. У 20 років написати класичну роботу про невідомій країні — це під силу лише вихідцю зі свіжого і молодого народу.
Коли півстоліття і сторіччя мить, чому б не народитися миттю раніше. Що ж випало на мою частку? Телеві¬зор дивитися? Я вже не раз розпалював себе такими во¬просамі, особливо коли бачив масивну решітку Лет¬него саду, важку і ажурну, чорну з золотом. Чер¬ноствольние парки в золотом вбранні, граніт і теку¬чіе води, камінь і струменя, на всьому друк традиції і життя, сили і жвавості. Он миготять в Літньому саду ае-
ление Преображенський мундири, чорні портупеї, крас ні коміри! Грати тоді не було. Син царського! кухаря Фельтена ще не народився. Преображенці охра.1 ються все ВИХОДИ, щоб гості не дременули З бенкету. Йдег | поєдинок між ХАЗЯЇНОМ І ГОСТЯМИ, ХТО кого перепьет,  Гуляє по колу кубок великого орла. А при Єлизаветі * цілих биків крутили на вогні, начиняли смаженою птицею 1 і викочували бочки з вином. Ні, ці картини не для! студентського шлунка. А світло відблисками все грає на * весняної Неві, як ніби несвідома посмішка блуж- | дає за щасливим особі.
Як же я опинився у Літнього саду, коли збирався зовсім в іншу сторону? Плещеєв-то мій дослужився-1 таки до офіцерських погонів і покинув степ. І думаєте, куди потрапив? У той же сходознавство, з якого втік. І нема до кого-небудь, а до самого Василя Васильовича Григор’єву в Оренбург. Григор’єв завідував тоді по¬гранічной комісією. А до блискучого Ханикова в тих краях нишпорив 30-річний Єгор Ковалевський, буду-щий генерал-лейтенант корпусу гірничих інженерів, ав- | тор дев’яти романів, багатьох драм, віршів і трактатів ,! друг багатьох російських письменників. Тоді він сміливо вступав в сутички з хівинського розбійними загонами. В ту пору] художники і вчені однаково вправно володіли і пером і зброєю. Його нарисів про Азії аплодували і Белін¬скій і Сенковский.
Рідкісний випадок одностайності. Дружний він був і з Сер-1 геєм Дурова, і з Федором Достоєвським. Які людні породисті! Їм всім я відчайдушно заздрив. З будь-яким по- | змінювався б місцями.
А ще краще махнути б не в Середню Азію, а за I Урал, туди, в Сибір, в невідомий край. Про Сибіру ми и часто шепотілися з одним в гуртожитку, як хлопчаки ,! які колись домовилися бігти в Америку. Вона! подумки представлялася мені духовно живим і широким ,! як океан, тілом. Здавалося, якщо завмерти, можна усли- | пити океанські зітхання і незримі хвилі, що б’ються!

Книга Літо на перешийку стор 12

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *