книга лео на перешейке карена рашане кажіть мені, що ви знаєте картину більш турбують-1 щую, ніж дійство на Марсовому полі під синім куполом неба!
Пушкін записав, пам’ятається, в щоденнику, що «вчора 1 парад якось не вдався. Государ посадив спадкоємця під 1 арешт на палацову обвахту за те, що він проскакав га- До лоном замість рисі ». І заслужено. Нічого скакати не вовре- I ма. Я все життя не міг зрозуміти, чому історики з такою І жовчю говорять про це мирному захопленні государів. Перший парад у нас теж «якось не вдався», н, зазнавши поразки від комарів на суші, я переніс вою лю I бовь до батальних дій на воду, але про це в своє | час.
Скоро я помітив, що найсуворіші заходи не можуть 8 змусити хлопців засипати о десятій вечора, навіть в  дівна- 8 дцять, підніми ти їх хоч о п’ятій ранку. Мови у них  заплітається тільки до півночі. Тоді я поклав собі и не боротися з тим, що невикорінно, і став засіжівать- 8 ся з НИМИ біля багаття. Вони йшли спати, коли бажали.
До півночі, як і раніше до багать, все вже мирно 1 спали. Зате збори біля багаття стали у них улюбленими години-I ми. Щоб вольниці поставити все-таки кордону і управ I лять нею, я ввів заради їх безпеки ряд норм, які 1 ніколи не порушуються, не підлягають тлумаченню і не I оскаржуються. Одна з них — підйом о восьмій ранку, мі¬нута в хвилину, зарядка і купання. Інша суворе пра- В. | вило — ніяких самовільних поїздок, третє  дежурство по кухні. Ці три перших (але не останніх) цра- До вила дають нам ритм, безпеку і їжу по годинах. До] Після вечері, коли сонце йде за горизонт і в не-В ‘бе запалюються перші зірки, з різних кінців лісу, як В працьовиті мурашки, хлопчаки тягнуть на собі вязан- В 1 ки хмизу, жердини сухостою, а то і здоровенні бере -1 1 зовие плахи. Вони поспішають встигнути до вечірньої понести ВЦ у вогню. Печеться картопля в волі, мальовничими, групка-В10 ми, обнявшись, шепочуться дівчинки, суворо схрестивши на В грудях руки, стоять старші. Ми чекаємо чергових, тих, В
А є й такі, кого ніякими спокусами НЕ пріма- I нитка з озера. Вони чаклують над поплавками з містків або сидять на нашому плоту. В їх чистих серцях такий же I спокій, як над озером в сутінки, коли виповзає аз До річкових долин туман, а через гостроверхих ялин спливає
здивований диск місяця. Не будемо тривожити їх чарівний годину.
Я складаю у вогню повість про своє дитинство, проведено- I нього серед зелених пагорбів «Аркадії щасливою». Рсбята — великі мисливці до цих оповідань. Ніколи не думав, що події мого дитинства можуть викликати у когось інтерес, а тим більше такий непідробний. Влагодар- I ний слухач — майже творець, співавтор, і я воодушев- I дяюсь. Вони вже змусили мене на багато поглянути дру- I гімн очима і навіть осмислити знову свою жізнь. може бути, людині завжди було властиво на кру I тих переломах закликати на допомогу минуле, шукати відповіді.
Ми збиваємось до вогню, як члени єдиного роду на зорі історії. У відблисках світяться бронзою тіла, бачаться нестрижені копиці вигорілого волосся, слухають особи.
Насувається стіною таємничий, темний ліс. Чи не в такі чи хвилини захоплення і жаху у язичницького багаття
і народилося все, що ми тепер успадковуємо в культурі? Ось цей вогонь пов’язав нас невидимими нитками і зробив з нас одну сім’ю. У таборі ні радіо, ні газет і на всі намети жодної книги, нічого, крім вудок, м’ячів, ласт і плотничьего інструменту.
Я розповідаю про землеробської життя старовинного
російського поселення біля підніжжя Великого Кавказу, про чу- I яснами природі Кахетії, де в десяти верстах від тінистого ущелини з виноградниками і садами лежить суха са- I ванна, де ночами виють гієни, про селище, де жив Пушкін, Лермонтов, Бестужеви і Олександр Одоєвський, про те, як Олександр Дюма-батько викликав в нашому краю на

Книга Літо на перешийку стор 17

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code