книга лео на перешейке карена рашатридев’ять земель вогонь в нрітане гас, греки поспішали в Елладу і везли з батьківщини вогонь міста, звідки вони родом. Навіть виступаючи на битву, вони брали з собою головешку із загального вогнища.
Хіба могла сім’я олімпійців не мати свого вогнища? Хранитель вогнища і є глава сім’ї. Так ось чому Зев¬са називали притани грому і блискавки, а його птахом був орел. Орел несе в пазурах блискавку.
Глава слов’янської родини богів Перун теж бог грому і блискавок. Гнів його жахливий. Замахнемося він в люті вогнем, блисни блискавкою — чиясь доля вирішена — спопелить! Небесної сім’єю управляє владика, як земний батько. Хранитель домівки — чоловік. Коли він не завжди дорівнює високому призначенню, це зовсім не означає, що ідея невірна. Міф про Прометея ми вивер¬нулі навиворіт, приземлили і пустили в обіг на уров¬не гуртка юних техніків. Зовсім не простий вогонь викрав титан на Олімпі. Греки і до нього знали вогонь. Потоки звичайного вогню викидали з Етни на очах у древніх, а в посуху палали від блискавок лісу. Ми, був час, так захопилися всеразрешающімі властивостями науки, що в кабінетному завзятті створили нових кумі¬ров. Прометея ж вивели мало не в перші вчені і раціоналізатори. Ні, не вогонь пізнання і раціональ¬ного досвіду приніс людям Прометей. Таку звістку навіть не зацікавило б Зевса. Яке йому діло до пізнання, яким тішать себе кінцеві істоти. Прометей вкрав священний вогонь з вогнища олімпійської сім’ї, не той вогонь, на якому смажать м’ясо, яке не ось цей, що зараз за¬ставляет танцювати кришку пузатого чайника, а святий вогонь сім’ї, полум’я незрима, полум’я чистоти, любові і вірності, священний вогонь сімейних уз.
Вогонь у вогнищі — тільки символ того вогню, який горить в наших серцях, вогню, що сильніше за смерть. Ось чому чистої діви приносили жертви перш, ніж са¬мому владиці Олімпу. Може бути, як знати, все ве¬лічіе греків в цьому розумінні суттєвості семей¬них почав. Тим і з’ясовна лють Зевса, що він не хо¬тел давати людям святого сімейного вогню, щоб вони не знали сімейних уз, єдино що наближають їх до безсмертя. Може бути  Зевс вважав, що люди не гото¬ви ще жити сім’єю — жити як боги. То був вогонь не наукових відкриттів, бо без сім’ї (плем’я і народ вира¬стают з неї ці откритіц — безглузда забава. Ко¬му потрібно пізнання без сім’ї? Без сім’ї немає пам’яті, а отже, і майбутнього.
Чи знав я це все до цієї ночі? Чесно кажучи, немає. У розібраному вигляді всі деталі начебто тримав в умі, але що за користь від дрібних многознании. А тут ідея сім’ї та кола раптом сама, як за помахом чарівної палички, ста¬ла стягувати до себе все, все, що прочитано, почуто, обдумано, все враження, передчуття. Все, що нази¬вают внутрішнім життям людини, стало вистраівать¬ся, як ніби знайдений раптом свіжий архітектурний ордер.
За життя сім’ї дізнаєшся про народ все, у всякому слу¬чае, все істотне: його мрії, вірування, його преда¬нія і психіку, його силу і характер. Ні, мабуть, в на¬роде жодного значного прояви духу, яка не відклалося б у сім’ї. Ординське ярмо запеклим життя, і в домостроевской сім’ї з’явився «дурень», ко¬торого не було в київські часи. «Дурнем» називали висить на стіні батіг.
А тепер я бачу Елладу знову, але не книжкову, а живу? ніби знову в горах застала нас ніч і з висоти альпійських лугів видно, як небесні зірки переліва¬ются з зеленими вогнями селищ долини. Я чую, як співає долина кониками, цвіркунами. Над мовчазними пагорбами мчить глухий і протяжне виття гієни. Ніч. У ущелини забилися й сплять куріпки. Дрімає в гнез¬де на вершині пагорба в заростях колючого можжевельні¬ка чорний гриф. Соми зачаїлися в каламутній аяазонской заплави, сплять фазани та дрохви в кущах ожини.
У дикому травостое сховалися стрепети. І там Ж оди-чавшіе гаї гранат і яблунь, поля золотої пшениці,

Книга Літо на перешийку стор 33

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code