фах був загальним вогнищем Еллади, і йому поклонялися біль-ше, ніж Зевсовим вівтаря. Покровительці сім’ї пріносі¬лі перші жертви, перші узливання на всіх праздні¬ках, їй присвячували перші всеспалення, будь то семей¬ние торжества або всееллінскіе Олімпійські ігри.
Ось як мудрі були греки, як шанували вони сім’ю! Чи не в цьому шанування джерело їх мудрості?
«Причаїлася», однак, слово чуже і незнайоме. У ста¬ріну у наших предків хранителем вогню, захисником вогнища був князь. Нехай мене не судять строго за те, що нічної пори мені подобалося усвідомлювати себе князем, що охороняє сон стомленої молодий дружини. Мій тай¬ний титул нікого не зачіпав, а мені допомагав вистояти поодинці. Як фехтувальник, я із задоволенням сме¬ніл б карабін на шашку. Але гвинтівка — данина време¬ні з яким не можна не рахуватися. Зійде сонце, і я знову начальник табору «сільвупле». Дні і ночі цього дивного літа і разючі і єдині.
Дітей б ростити на народних переказах. Будь моя воля, змалку поїв би їх лише з джерел рідної природи, рідних казок, билин, пісень, віршів, героіче¬скіх діянь предків, а з чужоземного досвіду давав би малюкам одну ключову аттическую воду. Еллада — дитинство людства, і її міфи співзвучні дитинству. Вони поетичні, глибокі, ясні. Те, що у греків досягло наі¬висшего самовираження, було властиво всім індо¬европейскім народам. Греки суть самосвідомість індоев¬ропейской сім’ї, як би наше древнє «я». До речі, і почати б прямо завтра, вірніше, вже сьогодні з розповіді дітям про те, де живе індоєвропейська сім’я народів. Які значні слова «сім’я народів». Знову сім’я і снСва коло. Ні, не можна випускати з рук кола. Рас-скажу їм, ніж народи різняться і що їх об’єднує. Чим більше буде коренів у моїх детещ тим міцніше будуть вони стояти на землі.
Першу в житті лекцію я почув золотим сен-тябрьского днем на Університетській набережній. У раеписанні значилося «Порівняльне мовознавство». У ауді¬торіі було душно, ми жадібно дивилися через відчинені вікна на Неву, де між Адміралтейством і Сенатом здибив коня веселий Петро. Першокурсники з усіх ка¬федр перегукувалися, сміялися, гули, щоб приховати вол¬неніе від очікування першої в житті університетської лекції.
Раптом до кафедри стрімко пройшов людина сред¬ніх років, жбурнув портфель і, помацавши окуляри, задерикувато й викликнув: «А чи знаєте ви, чому морозиво називають« ескімо »?» Ми проковтнули наживку і подалися дружно вперед. Він продовжував: «Винайшли« ескімо »в 20-х роках в Англії і назвали« пиріжок ескімоса ». Ми перейняли новинку разом з назвою. Спочатку ламали мову, вимовляли його повністю по-англійськи. Скоро ліпшого відпало і залишилося «ескімо». Ось вам на перший раз клас¬січескій приклад запозичення! »- уклав він свій виступ глузливо. Я теж скористаюся «пірож¬ком ескімоса», а тепер перейду до сім’ї індоєвропейців, або, як частіше іменували її в наших старих фоліантах, «арійської спільності». Але спочатку — до греків, до цих вічно цікавим і непосидючим еллінам.
У храмі погас вогонь вогнища. Місто охоплене тривогою. Греки поспішають в Дельфи за сажкою з святилища Гестії. На жертовнику вогонь повинен горіти вдень і вночі — елліни вірять, доля міста пов’язана з цим вогнищем. Увечері вугілля засиплють золою, щоб вранці воз¬жечь з першими променями светозарного бога. Вогонь в оча¬гах — символ вогню небесного, сонця. Як тільки з го¬рода вигнаний ворог, ‘все сімейні осередки гасять і воз¬жігают знову, справедливо вважаючи, що ворог осквернив їх своєю присутністю. Мудра духовна гігієна. Каж¬дая нова сім’я запалює вогнище вугіллям із загального вогнища міста. Згасло вогнище — загинула сім’я. У греків «згаслий осередок» і «згаслий рід» висловлювали одне і те ж. Навіть по¬кідая батьківщину, грек-емігрант ніс із собою як святиню головёю з вогнища рідного міста. Якщо на новому місці за
Книга Літо на перешийку стор 32
