ці?.. Ну, дійдеш?
— А маленький? — відповіла вона.— Куди підеш, коли дитина на руках, крикун невгамовний? Пусти, піду додому… Там напевно знову свара
Але Захарій все не пускав її, просячи дати грошей. Ну, як це? Адже він обіцяв борошні. Невже вона дурнем хоче виставити його перед приятелем? Не може людина щовечора разом з курми лягати. Фнломена нарешті здалася, відігнула підлозі кофтинки, розірвала нігтем нитку і витягла кілька монет по десять еу, зашитих в підкладку. Зі страху, що мати все відбере, вона ховала таким образові гроші, отримані за додаткову роботу на шахті.
— У мене п’ять монет, бачиш? — сказала вона.— Так і бути, дам тобі три… Тільки присягнулися,що вмовиш мати одружити нас. Досить нам такого життя! Все на вулиці! Та ще мати дорікає мене кожним шматком… Поклянись, присягни спершу!
Худенька, болюча жінка говорила млявим го-лосом, в інтонаціях її не було пристрасного хвилювання, а відчувалася лише втома змученого жізниб людини. Захарій клявся і божився, що Його слово свято. А коли отримав три монети, облапив Філомену, став лоскотати, розсмішив і, мабуть, довів би свої люб’язності до кінця, сховавшись у западині терикону, з дав – пих пір служила для них зимою подружньою спальнею, але Фнломена відкинула загравання, сказавши, що це не принесе їй ніякого задоволення. Вона в самоті повернулася в селище, а він прямо через поле побіг наздоганяти приятеля.
Етьєн машинально стежив за ними здалеку і, не знаючи обставин, вважав, що це просто побачення. На рудниках дівчата рано пізнавали любов; він згадав фабричних робітниць в Ліллі, яких хлопці, бувало, чекали на задвірках фабрик,— цілі зграйки дівчат, зіпсованих вже в чотирнадцять років, які виросли в злиднях і, без призора. Але його роздуми перервала інша зустріч. Він зупинився.
Біля підніжжя терикону, на великих каменях, які скочувалися з нього, миршавий Жанлен люто сперечався
з Лідією сиділа праворуч від нього, і з Бебером, що сидів зліва.
– Ну, ще що скажете?.. Ось надаю обом ляпас, так більше не будете просити… Кому думка в голову прийшла? Кому?
Справді, думка належала Жанлен… Цілу годину онн провозилися на березі каналу, рвали всі разом листя кульбаб, а коли набралася ціла купа листя, він подумав,

Книга Жерміналь стор.110

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code