— Стара-то наша з норовом! А до чого хитра! Як обложить разом,— значить, попереду перешкода: чи то камінь, чи то яма… Бережеться, не хоче ноги собі ламати… Не знаю, що з нею нині твориться… Під’їхали до дверей, вона їх розчинила і не йде далі, стоїть як вкопана… Ти нічого не чуєш?
— Та ні,— відповів Жанлен.— Тільки от води там багато, мені по коліно.
Поїзд рушив. На зворотному шляху, коли знову під’їхали до вентиляційних дверей, Бойова, відчинивши їх головою, знову вперлася, заржала і, вся тремтячи, не пішла далі. Але раптом вона зважилася і помчала стрілою.
На обов’язки Жанлена було зачиняти двері, і він відстав від поїзда. Він нахилився, роздивляючись глибоку калюжу, в якій стояв; потім, піднявши лампу, помітив, як покрилися стійки кріплення, що підпирали покрівлю, звідки безперервно сочилася вода. У цей час повз проходив забійник Берлок, на прізвисько «Корінець», він поспішав додому, так як його дружина в той день народила. Він теж зупинився, оглянув кріплення. І раптом, в ту мить, коли Жанлен хотів було мчати навздогін за своїм поїздом, пролунав гуркіт, і обвал поглинув і забійника і дитини.
Настала глибока тиша. Вітер, що піднявся при обвалі, погнав по штреках густий пил. З усіх боків, з найдальших забоїв, мчали засліплені, задихалися вуглекопи; лампи, танцювали в їх руках, ледве висвітлювали чорних людей, що втекли в глибині цих кротових нір. Нарешті передні натрапили на обвал і закричали, скликаючи товаришів. Другий загін, що з’явився з нижніх вибоїв, виявився по інший бік завалу, що закупорив квершлаг. Негайно встановили, що покрівля обрушилася протягом десяти-дванадцяти метрів, не більше. Збиток був невеликий. Але у всіх стиснулося серце: з-під купи землі лунали жалібні стогони, хрип вмираючого.
Кинувши свій потяг, прибіг Бебер. Він твердив:
— Там Жанлен! Там Жанлен!
Якраз в цю хвилину скотився по похилому ходку Мае з Захарієм і Етьєном. Його охопила лють відчаю, що знаходила вихід в лайках:
– Ах, сволоти прокляті! Сволота прокляті! Сволота прокляті!
Прибігли Катрін, Лідія, Мукетта, і всі три заво – I п’яді, заридали. Серед цього неймовірного хвилювання, яке посилювала темрява, неможливо було змусити їх замовкнути, – при кожному стогоні вони з розуму сходили від жаху і. Вили ще голосніше.
Примчав штейгер Ришом. Він був у глибокому сум’ятті, – в

Книга Жерміналь стор.170

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code