— Це нова вимога! Досі ви, пане ді-ректор, не вважали за потрібне домагатися контролю над касою. Тільки от біда, ми хочемо, щоб Компанія менше опікала нас, не грала б роль провидіння і просто-напросто проявила б справедливість — давала б те, що нам належить, а не привласнювала собі наш заробіток. Хіба це чесно — при кожній кризі морити робочих голодом, щоб врятувати прибутки акціонерів?.. Пан директор, що не кажіть, а ваша нова система — це замасковане зниження заробітної плати, і це нас обурює! Якщо Компанії потрібно навести економію, то вона надходить дуже погано, роблячи це за рахунок робітників.
— Ну, звичайно, я так і думав! — вигукнув пан Энбо.- Я чекав цього звинувачення:капіталісти морять народ голодом, живуть його потім і кров’ю! Соромно вам говорити такі дурниці! Адже ви повинні знати, якому величезному ризику піддаються капіталовкладення в промислові підприємства, — наприклад, у вугільні копальні! Цілком обладнана шахта обходиться її власникам від півтора до двох мільйонів франків. Ось які величезні гроші треба витратити, та ще скільки праці вкласти, щоб витягти з них хоча б скромний дохід. У Франції майже половина акціонерних товариств у гірничодобувній промисловості збанкрутувала… І безглуздо звинувачувати в жорстокості ті підприємства, які намагаються уникнути краху. Коли їхні робітники страждають, вони і самі страждають. Ви думаєте, Компанія менше вашого втратить при нинішній кризі? Щодо заробітної плати вона не господиня, вона повинна підкорятися умовам конкуренції, інакше їй загрожує розорення. Нарікайте на обставини, а не на неї… Але ви не бажаєте слухати, ви не бажаєте зрозуміти!
— Ні, ми розуміємо,— заперечив Етьєн,— ми добре розуміємо, що ніякі покращення для нас неможливі, поки все буде йти так, як зараз йде, і з цієї самої причини робочі зрештою доб’ються того, щоб все пішло по-іншому.
Твердження це, зовні, здавалося б, дуже помірне і вимовлене упівголоса, було пройняте такою переконаністю і в ньому прозвучала така загроза, що відразу настала глибока тиша. В цю хвилину зосередженого, напруженого мовчання пронеслося подув страху. Смутно вникаючи в сенс сказаного, делегати почув-
Книга Жерміналь стор.198
