— Жюль.
— А ви звідки?
— З Плогофа – он звідти.- І годинниковий навмання ткнув кудись рукою. Plogoff в Бретании, а більше він нічого не міг про нього сказати. Але його бліде обличчя пожвавилося, на серці стало тепліше, він засміявся.
– У мене мати і сестра там. Чекають, зрозуміло… Та ще не скоро мені додому… Коли забрили лоб, вони мене проводжали до Пон-лаббе. Ми взяли коня у сусідів, у Ле-нальмеків, а Кінь трохи собі ноги не зламала на спуску до Одьєрна. Двоюрідний брат Шарль чекав нас, калбаси домашньої вони приготували. Але вже дуже жінки плакали, прямо шматок не ліз в горло… Ах, боже ти мій! Боже мій! Далеко до наших країв!
Очі у нього наповнилися сльозами, але він все сміявся. Кам’янисті пустки навколо Плогофа, дикі скелі біля мису Ратз, на які в негоду, приступом йдуть хвилі, поставали перед його очима в сліпучому сонячному світлі, в пору цвітіння вересу, обсипаного ніжно-рожевими квіточками.
— Як ви думаєте,— запитав він,— якщо не буде у мене стягнень, відпустять мене через два роки на побивку додому — на місяць?
Тоді Етьєн заговорив про свою Батьківщину, про Прованс, з яким розлучився ще в дитинстві. У землисто-сірому небі вабрезжіл Світанок; почали падати летючі пластівці снігу. Етьєн зрештою стривожився, помітивши Жанлена, який визирав з-за кущів терну, дивуючись, що бачить його на териконі. Хлопчисько нетерпляче вабив його до себе. Та й що справді, хіба можна зараз мріяти про братерство з солдатами? Цього чекати треба ще роки і роки. А все ж невдала спроба глибоко засмутила Етьєна, немов він сподівався на успіх. Раптом він зрозумів, чому Жанлен кличе його: зараз прийдуть змінювати вартового. І Етьєн ретирувався, бігом побіг до Рекиль – ярської шахті, поспішаючи сховатися в своїй норі, повний гіркою впевненості у неминучому ураженні; Жанлен, що біг поруч з ним, уривчасто лаяв вартового, запевняв, що «цей чорт» навмисне викликав патруль з військового поста і зараз їх обстріляють.

Книга Жерміналь стор.349

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code