сталевий погляд. Обличчя у нього спалахнуло, від нервового на-смикування викривився рот, з якого тонкою цівкою текла чорна слина. Вони як зачаровані дивилися один на одного: вона — квітуча, пишна, рум’яна, яка виросла у млості, неробство і добробут ситого життя племені багатих трутнів, а він — опухлий від водянки, потворний і жалюгідний, як замучене тварина, жертва виснажливої праці і голоду, які з покоління в покоління ціле століття були долею його роду.
Десять хвилин по тому Грегуари, дивуючись, що Сесіль все немає, повернулися до Мае, і тоді пролунав виснажливий крик матері і батька. Їх дочка лежала на підлозі задушена, з посинілим обличчям. На шиї у неї виднілися багряні відбитки пальців, немов горло їй зціпила чиясь гігантська рука. Старий Безсмертний не встояв на напівмертвих своїх ногах і впав поряд з удавленной, не в силах піднятися. Пальці у нього все ще були скорчені; широко розкриті очі дивилися на людей безглуздим поглядом. Падаючи, він розбив свою миску, зола розсипалася, і мокрий бруд, змочена чорними плювками, за-бризкала підлогу. Пара величезних міцних черевиків чинно етояла у-стіни.
Так і не могли встановити в точності обставин злочину. Навіщо Сесіль підійшла до Безсмертного? Як міг цей старий, прибитий до стільця, схопити її за горло? А зробивши це, він, ймовірно, розлютився, стиски вая пальці все міцніше,заглушаючи її крики, впав на підлогу разом з нею і душив до тих пір, поки вона ще хрипіла. Ні найменшого шуму, жодного стогону не чути було крізь тонку стінку, що відокремлювала кімнату від житла ліваків. Довелося припустити раптовий припадок буйного божевілля; незрозумілу тягу до вбивства, що опанувала хворим при вигляді білої дівочої шиї. Такий звірячий злочин немічного. старого було просто незбагненним: адже він все життя прожив так чесно, був таким славним і покірним трудівником, цурався групових поглядів. Які ж давні образи, невідомі йому самому, що накопичилися десь в тайнинах його істоти, поступово запеклі його, як про сотню рову, кинулися, йому в голову? Самий жах цього вбивств наводив на мыельу то воно абсолютно несвідомо,— це був злочин божевільного.
Стоячи на колінах, Грегуари ридали, задихаючись від сліз.-

Книга Жерміналь стор.448

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code