І кожен, тремтячи, відповідав глухим голосом:
— У мене мати… У мене діти… Є нічого.
Кліть все не піднімалася, вони чекали її, похмурі, пригнічені, думка про поразку була така болісна, що люди уникали дивитися один на одного і вперто дивилися на устя ствола.
— А вдова Мае? — запитав Етьєн.
Йому не відповіли. Один з очікуваних зробив знак, що і вона зараз прийде. Люди похитували головою: «Ех, бідна! Ось у кого горе! Але словами ніхто не висловив своїх почуттів, всі мовчали. Коли ж Етьєн простягнув руку на прощання, кожен міцно потиснув її, і в цьому безмовному рукостисканні були і жорстокий біль поразки, і пристрасна надія перемогти. Кліть встала на упори, вуглекопи увійшли в неї і понеслися в поглинала їх безодню.
З’явився П’єрон в шкіряній “беретці”, до якої прикріплена була лампочка-без запобіжної сітки, як у всіх штейгерів. Вже тиждень він перебував на посаді старшого стволового, і вуглекопи цуралися його, знаходячи, що він зовсім зазнався від такої пошани. Появою Етьєна він був дуже незадоволений, проте підійшов до колишнього товариша і відчув полегшення, коли той сказав, що їде. Вони трохи поговорили. П’єрон повідомив, що тепер його дружина містить питну “Прогрес”. А все завдяки підтримці панів начальни-ків, – вони були дуже добрі до неї. І тут же, перервавши на півслові своє хвастощі, він обрушився на старого борошно за те, що той нібито не підняв на поверхню в по-ложенний час гній з стайні. Старий слухав пону-рившись, глибоко скривджений його грубими і несправедливі-вими нападками. А перед вантаженням в кліть так само, як і інші, Мук попрощався з Етьєном довгим рукостисканням, в якому були і стриманий гнів, і вогонь прийдешніх повстань. І ця стареча рука, тремтіла в руці Етьєна, цей самотній старий, який пробачив йому смерть своїх дітей, так Його засмутили, що він не міг вимовити ні слова і мовчки дивився йому слідом. Потім, відірвавшись від своїх думок, він запитав Пьерона:
— А що, вдова Мае не прийде нині?
П’єрон спершу прикинувся, що не розчув,— не слід поминати про чужі нещастя, а то і з тобою біда стрясеться. Потім визнав за благо піти, ніби бажаючи віддати розпорядження, і на ходу кинув Етьєну:
— Ти про кого? Ах, Мае?.. Та ось вона.

Книга Жерміналь стор.472

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code