поспавши. По понеділках, якщо вона відчувала себе дуже втомленою після своїх недільних розваг, Мукет – та з усієї сили вдаряла себе кулаком по носі і йшла з лави, нібито пошукати холодної води, насправді ж вона забиралася на стайні в солому, призначену для підстилки коням, і спала в теплі. Батько, завжди балував дочку, терпів її присутність, ризикуючи нажити неприємності.
Якраз в цей час в стайню увійшов сам дядечко Мук, низенький, Лисий, зморшкуватий, але товстий,— явище рідкісне для п’ятдесятирічної людини, колишнього вуглекопа. З тих пір як його призначили конюхом, він кинув курити трубку, зате став жувати тютюн та так старанно, що шесны кровоточили в його чорному роті. Помітивши двох посто – [ронних, що стояли біля його дочки, він жахливо расеер-кився.
— Гей, ви що тут робите? Он звідси, всі троє! Ну, ркивоЗ Я вам покажу, бесстыдницы, як водити сюди хлопців та бешкетувати з ними у мене на соломі! Он звідси!
І Мукетта, знаходячи сповідь забавною, реготала, вхопившись Ьа бока. Але Етьєн зніяковів і поспішив піти у супроводі усміхненої Катрін. Коли всі троє повернулися на рудниковий двір, туди з’явилися Вебер і Жанлен з поез-пом вагонеток. Кліть зупинили, щоб вкотити в неї вагонетки. Катрін підійшла до коня і, погладжуючи, поплескуючи її, розповіла про неї своєму супутнику. Кінь йноснла кличку Бойова і була старша всіх коней в шахті — вже десять років працювала вона під землею, десять років жила в цій ямі, займала у стайні все той же кут, пробігала підтюпцем все той же шлях з чорним галереям, ніколи не бачачи денного світла. Відгодована, з Боснистою білою шерстю, дуже Смирна, вона, здавалося, розсудливо примирилася зі своєю долею і була задоволена, що укрита тут від нещасть, що панують вгорі, на землі. Катрін сказала, що, живучи в темряві, кінь стала дуже хитрою і кмітливою. Вона так обжилася в штреку, в якому працювала, що головою відчиняла вентиляційні двері, згинала шию, щоб не забитися, коли проходила під навислою покрівлею. Ймовірно, вона вважала перегони, тому що, пробігши встановлене їх число, не бажала йти далі, і доводилося відводити її до годівниці. З роками її очі, зіркі в темряві, як у кішки,

Жерміналь стор.51

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code