Доньє  котирувалася на Ліонській біржі в мільйон фран-Щ ков, тобто збільшилася за століття в сто разів,
I пану Грегуару радили продати пай, коли ведення досягло такого котирування, але він зі звичайною своєю благодушною посмішкою відмовився. Через півроку розбра-Йся промислова криза, вартість “деньє” впала до шестисот тисяч франків. Але Леон Грегуар як і раніше Рулибался і ні про що не шкодував, бо всі Грегуари були тепер повні непохитної віри в свої копальні. Курс ще підніметься. Справа міцна, не лопне,— швидше світ пере – I повернеться. До цієї благоговійної віри домішувалася глибока вдячність до капіталу, який протягом цілого століття годував сім’ю Грегуарів і давав їм віз-Ііожность жити в неробстві. Копальні були як би їх сімей-ряим божеством. Грегуари поклонялися йому, рухомі I любов’ю до самих себе; шахти були покровительками ІРХ; -. домашнього вогнища; під захистом шахт їм так солодко спаяюсь на м’якому ложі таким дородством наділяв їх рясний і вишуканий стіл. Їх благоденство переходило з Воколенія в покоління; так навіщо ж накликати на себе Іремілость долі, засумнівавшись в ній? В основі їх пре – Ираиности копалень лежав забобонний страх: а раптом гроші візьмуть та й зникнуть, якщо продати свій пай і поло- ркить виручений мільйон в ящик вогнетривкої шафи? Набагато надійніше було дерщать їх під землею, де з покоління в покоління численне плем’я вуглекопів червнем, але щодня витягало гроші згідно Ьотребностям Грегуарів.
До і, треба сказати, всі блага земні сипалися на цей Ічастлівий будинок. Р-н Грегуар одружився дуже молодим на Иочери маршьенского аптекаря, дурнушке і беспридан – Вгице, але обожнював її. Дружина платила йому тим же, і обидва блаженствували. Вона цілком віддалася господарству, преклоня – ІІась перед чоловіком, на все дивилася його очима-і волю Ярмо почитала законом; у всіх у них були однакові икусы, однакові думки, ніколи не виникало ніяких розбіжностей; у обох був один ідеал благоденства; шорок років вони прожили душа в душу, зворушливо забожились один про одного. Життя вони вели врівноважену і віз затій, без шуму, спокійно проживали сорок тисяч франків на рік, а свої заощадження витрачали на Сесіль, пізнє народження якої на час перевернуло весь їх бюджет. Вони й досі беззаперечно виконували всі її

Жерміналь стор.69

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code