Вона замовкла, задумалась. Потім тихенько промовила: — А то про мене-то вигадали!.. Пам’ятаєш, плели, ніби я з тобою живу. Господи боже ти мій! Після смерті чоловіка, звичайно, могла б така справа трапитися, будь Я молодше, вірно? Але я рада, що
стільки народу, говорила вона, коли-небудь вони будуть за це покарані, тому що за всяке злодійство винних чекає розплата. У це навіть і втручатися не доведеться,— вся їх лавочка лопне сама собою, солдати будуть стріляти у господарів, як стріляли вони нині
призначити пенсію: це, каже, буде аморально. — Жанлен працює? — Так, йому підшукали роботу на поверхні. Заробляє двадцять су… Ні, я не скаржуся, начальники добра нам бажають,— вони самі мені про це говорили. Хлопчисько заробляє двадцять су та я тридцять,
Справді, вона вийшла з барака з лампою в руці, в чоловічому одязі, в вовняному ковпаку, щільно облягав голову. Компанія, зглянувшись над долею нещасної жінки, яку спіткали такі жорстокі втрати, зволила, у вигляді виключення, допустити її до підземних робіт, хоча Мае
І кожен, тремтячи, відповідав глухим голосом: — У мене мати… У мене діти… Є нічого. Кліть все не піднімалася, вони чекали її, похмурі, пригнічені, думка про поразку була така болісна, що люди уникали дивитися один на одного і вперто дивилися