вона все згадала, їй стало соромно. Та як же вона зважилася все з себе зняти! Шаваль посміювався і придумував всяку нісенітницю,— говорив, що, поки він ніс її, всі товариші шпалерами стояли на шляху і дивилися на неї. Що ж це їй заманулося послухатися його ради і повзати нагішом? Потім став її заспокоювати, дав чесне слово, що товариші навіть не встигли розгледіти, товста вона чи худа, так швидко він мчав.
— Ох і холодно! Замерз я!- сказав він, одягаючись, у свою чергу.
Ніколи ще він не був з Катрін таким добрим. Їй ред-ко доводилося почути від нього ласкаве слово, зате вже скільки завгодно вона чула грубощів. Як добре було б жити дружно, в злагоді. У цю хвилину болючої сла-бості і стомлення ніжність заливала її душу. Вона улиб-нулась йому і шепнула:
— Поцілуй мене!
Він поцілував її і приліг поруч з нею, чекаючи, коли я
вона зможе піти.
— Ось бачиш,—заговорила вона,— даремно ти на мене кричал. Адже я з сил вибилася, право! В забої вам ще не так жарко. А от якби ти знав, як пече в штреку біля перемички!
— Іу зрозуміло, в лісі під деревами куди прохлад-неї,— відповів Шаваль.- Важко тобі на цій шахті, я знаю, бідолаха ти моя!
Вона була зворушена його співчуттям і стала вихвалятись:
— Так, тут погане розташування. І нині Ще таке повітря зіпсоване… Але ось постривай, зараз побачиш — я зовсім не дохлий змієня. Раз взявся за роботу, так рабо-тай, вірно? Я краще помру, а свою справу зроблю.
Настало мовчання. Обійнявши Катрін однією рукою, він притискав її до своїх грудей, щоб вона не застудилася на протязі. А Катрін хоч і відчувала, що вона вже в Сі — Iлах повернутися до роботи, з насолодою тривала хвилину до забуття.
— Тільки от мені дуже хочеться,— упівголоса дромолвіла вона,— дуже хочеться, щоб ти був ласкавіше… Адже так добре, коли люди люблять один одного.
І опа тихенько заплакала.
— А я хіба не люблю тебе? — рявкнув Шаваль.—Адже я я;е взяв тебе до себе.
Книга Жерміналь стор.282
