військова дисципліна, якій він підпорядковував себе, давала йому якусь подобу щастя.
Дами і панянки піднялися на другий поверх і встали за гратчастими віконницями.
— Бачите, он стоїть мерзотник Раснер,—ось той, на іншій стороні вулиці, біля дверей шинку? — сказав Дене-Олену Пан Енбо.- Я відразу відчув, що без нього справа не обійшлася.
А між тим не Раснер Етьєн рубав сокирою двері в крамниці Мегра. Рубав і кликав до себе товаришів. Хіба весь товар в цій крамниці не належить вуглекопам? Хіба не мають вони права забрати своє добро у злодія, який так довго обкрадав їх та ще морив їх голодом за наказом Компанії? Мало-помалу всі кинули особняк директора і побігли громити лавку Мегра. Знову пролунали крики: «Хліба! Хліба! Хліба!» Вже тут-то, за цими дверима, хліба скільки хочеш! І голодні в нестямі кинулися туди, немов більше не могли чекати, немов ось — ось вони впадуть на вулиці бездиханними. Біля дверей була така тиснява, що Етьєн боявся поранити кого-небудь сокирою.
А Мегра, убравшись з передньої директора, спершу заховався в кухні, але звідти нічого не було видно, а йому ввижалися жахливі замаху на його крамницю; тоді він пе-ребрался з підвального приміщення у двір, вирішивши сховатися за насосом, і тут раптом ясно почув, як тріщить двері його крамниці, як волають облягати, закликаючи розграбувати його товари, і вигукують його ім’я. Значить, це не страшний сон, а ява,— він не бачив нападників, зате добре чув, від їх виття у нього дзвеніло у вухах. Кожен удар ломом або сокирою віддавався у нього в серці. Ось, мабуть, зірвали Дверні петлі, ще п’ять хвилин, і лавку візьмуть нападом. Уява малювала йому страшні картини: ці розбійники увірвуться, зламають ящики, распорют мішки, все з’їдять, рознесуть вщент весь будинок, не буде у нього навіть клюки, щоб піти з нею жебракувати по селах. Ні, він не дасть розбійникам розорити його дотла, краще здохнути! З двору особняка йому видно було одне вікно в бічній стіні його будинку, і в ньому вимальовувалася худенька жіноча фігурка там стояла його дружина, за запітнілим склом смутно виднілося її бліде обличчя; ймовірно, вона зі звичайним своїм виглядом побитої собачки дивилася, як ломляться в двері лавки, що належить її чоловікові. Під вікном знаходився комору, і на дах його можна було піднятися з директорського
Книга Жерміналь стор.333
