книга лео на перешейке карена рашасидіти б ще на самоті». Навіть ліг у траву, благо вона висока; можна зникнути, піти з табірної реальності, злитися, відректися від самого себе, зникнути під за-ключительные рядки: «Але їм внемля, погляди до неба, посміхаючись, звертаю!»
Вірші ці Аполлона Майкова. Вони попалися мені в дитбудинку в книжці для школярів, в шафі у Аннада — ни. Я їх запам’ятав напам’ять якось миттєво. То було напередодні нашого десанту на Перешийок. В той день я зробив відкриття, якому все життя знаходив підтвердження. Ті поети XIX століття, які не потрапляють в дитячі хрестоматії, не справжні поети, як би складно, розумно, культурно і вишукано не писали. Того літа я багато перевірив на дітях і на все життя позбавився від книжкової лушпиння і іншого сміття, який ми плекаємо і тягаємо за собою по життю. Воістину найбільші блага на землі дано нам безкоштовно, як сонце.
Аполлон Майков… До нього бігав з університету в гості Олексій О.плещеєв. Знову все сплетено. Не здивуюся, якщо і Аполлон Майков побував на нашому факультеті. Слово «нашому» прозвучало тут якось дивно далеко, ніби не про мене. Гостя, мабуть, уже на шляху. Думка ця підкинуло пружиною вгору.
Було у мене одне потаємне місце зовсім недалеко від табору. Частіше є крихітна поляна. З усіх боків на неї настає ліс. Там руїни старовинної садиби, від якої залишилася лише кладка фундаменту. Камені тесаного граніту потемніли, порослі травою. Про цій галявині не знає ніхто, навіть Гуля і Ігорьок Огурков. Може бути, хлопці і забрідали туди, але не надали цьому значення. Мало руїн розкидана по Перешийку? Малиннику при садибі не було, а тому вона і не відзначена на уявних картах хлопців. Схоже, тут був розбитий колись чудовий розарій. Я знав, що колись ці місця славилися трояндами на всю Європу. Мені сказав це Петрович зі слів вченого-лісничого. За довгі ПОЛОГИ троянди здичавіли і пройшли суворий відбір на виживання. У самій кладки збереглося кілька кущів. Я спочатку прийняв їх за шипшина. У місцях, де пройшло моє дитинство, трояндами зайняті цілі плантації, і в школі напосилали збирати пелюстки троянд, як тут, іа півночі, студентів відправляють «на картоплю», Я не оригінальний: і люблю троянди, та навіть відчуваю до них рід духовної прихильності.
У присадибних троянд я іноді усамітнювався на півгодини, і то було єдине мого відпочинку на Перешийку. Здичавілі троянди несли в собі якусь важливу і недо-ступную таємницю. Щось втрачене назавжди було в їх самоті. Я посидів на розігрітих каменях, все ще повторюючи про себе особливо улюблені рядки з Аполлона Майкова кшталт «блакитні безодні повні», роблячи наголос на голосних і особливо насолоджуючись звуком «о» в словах «повні» і «півдня». Неподалік зозуля отсчитывала комусь роки. Згадалися слова Марії Іванівни про те, що ми «перекукуем всіх птахів у лісі». Я посміхнувся і, подумки вибачившись перед кущами старовинних троянд, зірвав невеликий букет цих квітів.
Поруч з садибою йшла до озер лісова дорога з ледь помітною колією. Вона виходила з лісу до пагорбів і губилася в бузково-рожевих заростях вересу. Пагорби вартували вцілілі від бомб поодинокі сосни. Здавалося, троянди, втративши садову ніжність, зберегли самі душу квітів і увібрали в себе таємницю навколишнього їх світу, знання про садибах, піску і вереску, про зрізаних снарядами верхівках дерев, про розореному родовому гнізді, про заросла травою колії і не повернулися додому синів.
Близько семи годин вечора, коли від дерев лягли на дорогу косі тіні, на 82-му кілометрі по Средиевыборж — ського шосе зупинився зелений рейсовий автобус. Дверцята відчинилися. З автобуса выпорхнуло нетутешнє створення в білій спідниці дзвіночком за тодішньою модою, нагадує крінолін, в білій блузці з найтоншого бабусиної шовку, солом’яному капелюшку з блакитний льон-

Книга Літо на перешийку стор 65

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *