гу мене чоловіка вбили, ти, може, хочеш щоб я за це спасибі їм сказала? Ні, постривай, я їм помщу!
Голоси загубилися вдалині. Етьєн дивився, як люто жестикулює довгими худими руками Стара горіла, дивився на її обличчя з орлиним носом і розлітається сиву шевелюру. Але тут позаду нього почулися знайомі голоси, і він насторожився, прислухаючись до розмови. Це рукоятчик Борошні підійшов до свого приятеля Захарію, який чекав його.
— Ну як, підемо? – запитав борошні.— Перекусимо ма-ленько і закатимся в «Вулкан».
—    Зараз. У мене тут справа є.
Що таке?
Борошні обернувся і побачив Філомену, що виходила з сортувальної. Він, мабуть, здогадався.
— Ах так… Поговоривши. Я, значить, вперед піду.
— Іди, я тебе наздожену.
Борошні, йдучи, зустрівся з батьком, конюхом Муком, теж виходив з шахти, вони просто побажали один одному доброго вечора, потім син подався але великій дорозі, а батько пішов в іншу сторону, на березі каналу.
Попрямував до каналу і Захарій, підштовхуючи до Уеді-ненной доріжці Упиравшуюся Філомену, вона поспішала додому:»ні, ні, краще в інший раз”. І вони засперечалися, як старе подружжя. Що за радість бачитися тільки на вулиці та ще взимку, коли земля мокра і немає в полі хлібів, де можна сховатися.
— Та ні, я не за тим,— нетерпляче бурмотів він.— Хочу сказати тобі дещо.
І, взявши Філомену за талію, він тихенько її повів. Вони зупинилися в тіні, що падала від терикону, і Захарій запитав, чи немає у неї грошей.
– Навіщо тобі? — запитала Філомена.
Захарій змішався, забурмотів, що він повинен «одній людині» два франка і боїться сказати батькам.
– Та мовчи ти!.. Я ж бачила борошні… Знову ти підеш в «Вулкан» пялить глаза на цих окаянних певичек.
Захарій відмикався, бив себе кулаком в груди, давав чесне слово. У відповідь вона знизувала плечима. І він раптом сказав:
– Підемо з нами, якщо хочеш… Сама побачиш, що анітрохи ти нам заважати не будеш! На що вони вші, співачки

Книга Жерміналь стор.109

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code