ших стовпів і перекладин — остовом колишніх містків. Валялися там старі негідні вагонетки, височіли цілі штабелі напівзгнилого кріпильного лісу, але буйна рости-тельность вже заволоділа цими руїнами, густа трава покрила землю, тягнулися вгору молоді дерева з досить товстими стовбурами. Тут для всіх знаходився затишний куточок, де дівчата могли нікого не боятися; кавалери захоплювали їх на колоди, або за штабеля лісу, або в вагонетки. Всі парочки знаходили тут притулок, і хоч влаштовувалися дуже близько від сусідів, не звертали на них уваги. І навколо згасла назавжди котельні, біля стовбура шахти, втомленого вивергати вугілля на землю, здавалося, йшло торжество творення життя, бо під бичем інстинкту дівчата, ледь дозрівши, віддавалися вільної любові, і плід зароджувався в утробі їх.
Тут жив сторож, старий конюх Мук, яким Компанія віддала приміщення з двох кімнат, які перебували майже під самим копром, настільки зруйнованим, що щохвилини могли впасти останні крокви, балки і своєю вагою розчавити убоге житло. Борошно довелося подекуди підперти стелю стовпами, але він чудово влаштувався тут зі своїм сімейством: одну кімнату займав він з сином, іншу — Мукетта. У вікнах не залишилося жодного скла, і Мук вирішив забити їх дошками, – через це в кімнатах було темнувато, зате тепло. Втім, старий сторож нічого не стеріг, ходив за кіньми в Ворейской шахті і думати не думав про Рекильяре, де зберігся лише стовбур, який служив трубою, подавала повітря у вентиляційні виробки сусідньої шахти.
І ось дядечко Мук доживав свій вік серед закоханих. Його власна дочка Мукетта грішила у всіх закутках цих руїн мало не з десяти років, але не так, як боязка і недолуге дівчисько начебто Лідії,— ні, вона дуже рано стала рослої повненькою і привертала увагу вусатих хлопців. Батько не міг на неї поскаржитися: вона завжди була з ним шаноблива і не приводила шанувальників в будинок. До того ж для Борошно давно стали при-вычными всі эти1 любовні історії, що відбувалися навколо. Йшов він на Ворейскую шахту або повертався звідти, він у своїй трущобе не міг кроку ступити, щоб не наткнутися на парочку; а якщо він хотів набрати дров, щоб зварити собі юшку, чи нарвати трави для

Книга Жерміналь стор.113

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code