серед полів, в такій тісноті, що не можна змінити сорочку, не показавши сусідам голу свою спину! А як шкідлива ця скупченість для здоров’я! Як развращающе діє на дівчаток і хлопчиків те, що вони постійно перебувають разом!
— Чого вже там! — відповідав Мае.— Головна справа, платили б побільше, щоб жилося легше… Але це все-таки вірно, що недобре, коли всі один у одного на носі, нікому це не корисно. До чого це веде? Хлопці пиячать, а дівчата з животами ходять.
Вся сім’я брала участь у розмові, кожен вставляв своє слово; інший раз і не помічали, що лампа коптить, отруюючи гасової смородом повітря, і без того просочений противним запахом смаженого лука.
Так, справді, не весело живеться. Дпі горб на каторжній роботі,— адже колись саме засуджених до каторги посилали в шахти. Та мало того, що праця важка… Скільки народу завчасно розпрощалося там з життям, й за все це навіть м’яса за столом у себе не бачиш. Звичайно, похлебать є чого, але вже дуже убога їжа — тільки щоб не здохнути з голоду; і все життя тягнеш лямку, і ти весь у боргах, і переслідують тебе, ніби ти крадеш свій хліб. Прийде неділя — весь день проспиш від втоми. Одне задоволення-пивця випити або дружині дитини зробити; однак від пива живіт здуває, а діти, як підростуть, плюють на батьків. Ні, ні, невесело живеться.
Тут в розмову вступала дружина Мае:
— І ось що прикро: роздумаєшся — і бачиш, що до самої смерті твоєї нічого не зміниться… В молоді роки все чекаєш: ось щастя прийде, все сподіваєшся на те, на се… А дивишся — все та ж злидні, і не вибратися з неї… Я нікому зла не бажаю, але іноді просто сил немає терпіти таку несправедливість.
Наступало мовчання, все тужливо зітхали, серце щемило від смутної свідомості, що попереду немає просвіту. Один лише старий Безсмертний, якщо він бував при цьому, здивовано витріщав очі. У його час не мучилися такими думками: народжувалися на купі вугілля, рубали вугіллячко і нічого не вимагали. А нині подув якийсь вітер непокори, і вуглекопів здолало свавілля.
— Нічого хаяти не треба,— бурмотів він.- Пивця випити не шкідливо, не шкідливо… А начальники, вони хоч

Книга Жерміналь стор.150

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code